вибрані сновидіння

[borkhers]

*
Одного разу я зателефонував Одеської Інтелігенції (тоді я думав, що у нас з нею все добре). Вона відразу ж закричала:
- Як ти смієш телефонувати мені... мені... після того....
- Після чого?
- Після того, як ти так відгукнувся про мою книгу! Книгу, яку люблять у всьому світі! Яку перевели на сто мов! Яка..-. тут вона помовчала, а потім сказала голосом автовідповідача - є візитною карткою нашого міста!
В трубці вже звучали короткі гудки. За своїм звичаєм я поцілував телефонну трубку, а потім набрав номер Одеської Літературної Спільноти. Тоді я ще не знав, що вона люто ненавидить мене за те, що я викладаю багато віршів у Фейсбуці, не виключено, що тоді і фейсбука не було.
- Послухай, - сказав я їй,- що за істерика в ОІ? Я взагалі уяви не мав, що вона написала книгу!
-Вона мала на увазі "Одеські розповіді" Ісаака Бабеля.
- Але це ж не її книга!!!!
- Її - відповідала ОЛС, - вона завжди носить її в муфті з трьох хвостів чорнобурки поруч з китайським віялом....
-З червоних шовків, де золотом вишиті оси, квіти і дракони! - випалив я - але що поганого я сказав про цю книгу?
-Ти сказав, що головний герой цих оповідань, Беня Крик - бандит і ця персона тобі несимпатична.
- Але він дійсно бандит!
-Ти не розумієш... він не персона... він персоніфікація! Він персоніфікує всі кращі якості одесита!

Нове слово вивчила, подумав я, і повісив трубку, навіть не поцілувавши її.
Я збожеволів від кохання до Одеської Інтелігенції, скільки разів можна вам нагадувати?

*
Я прилетів на Лондонський поетичний фестиваль "Ленін у Цюріху" за завданням інформаційної агенції Мишигінер-прес для роботи над книгою "Сто найжахливіших графоманів російського зарубіжжя". Номер мій у готелі вже був заброньований, тобто обкладений зсередини (або з середини? - вічно я все плутаю) плитами броні танків ІС (Йосип Сталін? Інокентій Смоктуновський? Ісаак Стерн? - вічно я все плутаю!).
Взявши мій паспорт адміністратор широко посміхнулася і сказала: А Вами тут вже цікавилися дві дамочки! На одне обличчя! Але в однієї була муфта з трьох хвости чорнобурки. Це в таку-то спеку! Добре, що у неї було китайське віяло...
"з червоних шовків, де золотом вишиті оси, квіти і дракони"? - поцікавився я.
-Точно! А звідки Ви це знаєте?
-Звідки? Показали свідки! - сказав я і розреготався їй прямо в обличчя. Але я не сказав їй, що я божевільний й моя валіза набита гамівними вишиванками.

*
Снилося, що я замовив візитку і прийшов забирати "тираж". Читаю: Борис Григорович Херсонський. Люськин прихвостень.
Як я розхвилювався! Як почав кричати. Руки затрусилися. Кажу - як же так, я ж просив обов'язково вказати, що я Баськина підстилка!
Вже як вони мене втішали, обіцяли все передрукувати і виплатити компенсацію за моральну шкоду, а я все одно прокинувся з відчуттям важкості на грудях. На моїх грудях спала чорна кішечка Басечка! Слава Богу!
-Нарешті згадав про Мене! - пролунав голос згори.

*
Приходив друг в крислатому фетровому капелюсі і довгому плащі макінтош. За собою, як собачку, він тягнув на повідку антикварне крісло, а з кишені плаща стирчала шийка пляшки з коньяком "бісквіт". Друг був дуже п'яний, й чомусь весь час називав мене "Майор Валерійович", а коли він витягав з кишені пляшку, звідти випало китайське віяло з червоних шовків, де золотом вишиті оси, квіти і дракони.
Я підхопив віяло. поцілував його і почав судорожно перераховувати кількість драконів. Але ні, числа не збігалися! Це було інше віяло, не її, не її, не Одеської Інтелігенції!

І я полегшено зітхнув. Між тим друг всівся в антикварне крісло, закурив сигару і почав повільно розповідати мені, що Одеська Літературна Спільнота люто ненавидить мене за те, що я викладаю багато віршів у Фейсбуці і пишу довгими рядками.

Довгий рядок, а розум з ноготок! - повчально сказав він і струсив попіл прямо на туркменський килим початку минулого століття.
Килим ображено згорнувся в трубку і, як гусінь, уповз у сусідню кімнату.
*
Ніяк не можу позбутися старої звички: якщо мені дзвонить Одеська Інтелігенція, перш ніж покласти слухавку я ніжно цілую її. Басечка, якщо помічає це, тільки головою хитає.

Снилося, що я повертаюся на дачу і бачу, що там щосили йдуть реконструктивні роботи. Люди у формі виносять з дому антикварне крісло і тонетовські віденські стільці і вносять залізні табурети, які зазвичай прикручуються до підлоги сталевими болтами. Диван вже стоїть біля воріт, а в будинок вносять знову ж залізне ліжко з залізної ж сіткою. Інша група будівельників ставить міцні сталеві грати на вікна, а їх залишилося два маленьких . Решта вікон вже були закладені. Картини та ікони теж стояли стопкою, притулені до стіни, а співробітники Музею естетичних репресій , мистецтвознавці в цивільному приклеювали до них інвентарні номери.

Майор Валерійович! - закричав я, - що Ви зі мною робите, Майор Валерійович!

І Майор Валерійович відгукнувся. Його голос сказав всередині моєї голови: громадянин Херсонський доставлений!

Я так і не зрозумів, куди саме, тому що прокинувся в холодному поту. Втім, в таку жару холодний піт (чи кіт? вічно я все плутаю) освіжає ( знову плутанина, або путана - нічого не розумію!).

*
-Ти мене зовсім не любиш! - сказала чорна кішечка Басечка, влаштовуючись зручніше на моїх грудях.
У Люсі навчилася!- подумав я, але запитав - дурненька, чому ти так вирішила?
- Ти зовсім не говориш зі мною про політику!
- Басечка, а ти цікавишся політикою?
-Якщо ти не займаєшся політикою, політика займеться тобою! - навчально сказала Басечка.
У папи навчилася! - подумав я, - вона підслуховує наші розмови по скайпу!
-Що ти маєш на увазі?
-Ну, припустимо прийдуть до Одеси зелені чоловічки... (не допустимо! - подумав я), ви захочете звідсі тікати і залишите мене, чорну кішечку Басечку, на сваволю цього х....а, Путіна (і це знає! - подумав я)
-Бася, якщо нам доведеться бігти ми все залишимо, але тебе візьмемо! - сказав я з таким запалом, що Басечка зрадила своїм звичкам і не вимагала від мене клятви на Біблії.

Вона підповзла до самого мого підборіддя, лизнула мою бороду і прошепотіла - Але ти повинен обіцяти мені ще одне.
-Що? - запитав я
-Що ми не візьмемо з собою цього обшарпаного, обдертого Саїда і цього задаваку де Тревіля. Він, звичайно, кіт підвищеної пухнастості, і один з найбільших котів сучасності, але
- Ви мені здалися! - сказав-прокинувся Саїд. У нас, котів дев'ять життів!
-Ти мені ще про сансару і карму розкажи! - замріяно сказала Басечка - ось перетворишся на птаха в наступній інкарнації, почнеш скакати та цвірінькати, а я - тут як тут!

*
Вночі спав неспокійно. Снилося, що ми гуляємо з художником Олександром Ройтбурдом, ошатні, в котелках і з тросточками, дуже схожі на літніх бородатих євреїв. А за нами йдуть двоє підозрілих типів - без капелюхів і тростин і зовсім не схожих на поважних бородатих євреїв. І говорять не про нові сорти пива і ціни на нафту - а про вірші і про живопис. І - про нас, про нас!
-Дивись, ось Херсонський йде!
-Це той, у віршах якого немає нічого крім сексу і насильства?
-Він самий. А з ним поруч це Ройтбурд...
-Цей той, у картинах якого немає нічого, крім сексу і насильства?
-Він самий.
- І він ілюструє вірші Херсонського, в яких немає нічого крім сексу і насильства?
-Він самий.
-Картинами в яких немає нічого, крім сексу і насильства?
-Та ні. Лінійною графікою.

Я прокинувся і вийшов з дому, щоб глянути на ранкове місто. Але передо мною постала картина жахливих руйнувань. І я зрозумів, що вночі по Одесі прокотилася хвиля постмодернізму, як зазвичай, змітаючи все на своєму шляху.