Смаглявий юнак сидить, схрестивши
атрофовані ноги,
і твердить, як заведений:
Допоможіть, люди добрі,
новонароджений параліч, люди добрі!
*
Христос Воскресе, Галино Миколаївно!
Квола, схожа на птаха, вірніше пташинку,
швидше за все- на синичку або горобчика,
вона повернулася в 1946 році з Парижа
на землю батьків.
З нею нічого не сталося,
як не дивно, чого не можна сказати
про її чоловіка, який невдовзі помер
під час короткого проміжку
між допитами в НКВС.
Вона захоплено розповідала мені про те,
що на всеношній благословляли
не тільки Касперівською, але і Казанською.
Пізніше я дізнався від неї,
що Казанську ікону, цей Покров землі Руської,
як навав її святий
Інокентій Борисов,
вкрав, розщепив та спалив
якийсь руський мужик,
дорогоцінний оклад продав,
а гроші пропив.
Я ще тоді подумав - добре, що це зробив
не юдей, а саме руський, й не дивно
що країна залишилася без Покрову, без захисту.
Галина Миколаївна....
Вона перша поцілувала мене
зі словами "Христос Воскресе!",
коли дізналася, що я нарешті прийняв
святе хрещення.
Ми удвох з Жоржем читали над нею псалми вночі,
гортаючи сторінки старообрядницької рукописної книги
початку дев'ятнадцятого століття,
чомусь ця деталь нам здавалася важливою.
*
Допоможіть, люди добрі,
новонароджений параліч, люди добрі!
*
Христос Воскресе, Оленка,
моя дорогоцінна навіжена кума.
Як-то ти попросила, щоб я
проводив тебе пізно ввечері,
по дорозі ми щось співали,
наскільки пам'ятається - "Дванадцять розбійників".
Потім ти запропонувала мені зайти до тебе.
І я зайшов до тебе, і увійшов в тебе,
і це був страшний гріх - спознатися куми крестової,
але з іншого боку, якщо згадати Гоголя,
"а кому яке діло, що кума з кумом сиділа",
стає не так страшно.
І де ті роки? І де наш похресник?
Бог простить мені наш гріх,
як напевно вже пробачив тобі.
Адже це було тільки раз у житті,
всього лише раз.
***
Мені снилася шістдесятирічна
злобна жінка,
яка несла на рушнику
портрет царя Ірода
з підписом - Чадолюбець Ірод, спаситель
хлопчиків Віфлеєму.
***
Вчора Федя прибіг додому в сльозах.
Він, разом з другом, стояв на посту номер один,
у нашому міському парку,
біля обеліска на честь Невідомого солдата,
де вічний вогонь в бронзовому вінку-пальнику,
Федір стояв, як годиться, в білій сорочці,
червоній краватці, з притиснутим до грудей автоматом.
Потім прийшли якісь такі в латах і з алебардами,
відігнали хлопців, потім привели
якусь жінку в білій сорочці зі зв'язаними руками,
у клоунському ковпаку, рота було заткнуто кляпом,
і вони спалили її в пальнику біля обеліска.
Ми з дружиною пішли туди наступного ранку,
все було горазд, все як зазвичай
мабуть йому примарилося.
Але й сьогодні хлопчик тремтить і плаче.
Треба буде завітати до його друга,
послухати, що він розповість.
Втім, багато хто каже, що зустрічають у місті
вершників у червоних плащах, зі списами й мечами,
групи піших солдат, закованих у лати,
ошатних дам з віялами,
одягнених, як у фільмі «Айвенго»
Мабуть, в нашому місті будуть знімати кіно.
Хоча, відверто кажучи, вони могли б
знайти краще місце:
у нас все більше п'ятиповерхівки,
плюс приватний сектор – будиночки й паркани,
багато акацій, менше плодових дерев,
на околиці два величезних завода,
але вони просто так стоять, ви ж знаєте, що сталося
після розпаду країни. Нічого ніде не працює. Люди
дещо-як перебиваються дрібною торгівлею.
Тепер щоранку людей зганяють за місто.
Риють рів, на підводах підвозять каміння,
потихеньку зводяться мури і вежі.
За цю роботу непогано платять, можна
оплатити рахунки за побутові послуги,
вистачає на їжу та одяг
якщо, природно,
ти не розтрачуєш гроші в казино або ресторанах,
або в глибоких винних підвалах, яких чимало
з'явилося в місті. Так, наймовірно,
скоро тут будуть знімати кіно про середньовiччя.
Ймовірно, вже починають.