verses

Dec. 2nd, 2020 12:01 pm
borkhers: (Default)
***
Песня - "все выше и выше". Зима все ближе и ближе.
Товарищи все - в Пхеньяне. Господа, как прежде - в Париже.
Мы тоже в центре Европы. У нас паны да холопы.
Нам что улицы и проспекты, что партизанские тропы.
Нам что гейши, что одалиски. Всюду торчат обелиски.
Вечных огней не счесть. В архиве - расстрельные списки.
Стоят на посту пионеры. В церкви поют Символ Веры.
Доносчику сообщают, что были приняты меры.
Памятник Екатерине отдыхает на мягкой перине.
Старый сундук хранит память о нафталине.
Отложена в долгий ящик память о нас, пропащих.
Не нужно нам дней грядущих. Достаточно дней вчерашних.
Катер стоит у причала. Начинается сказка с начала.
Родина вспоминает, что она нас когда-то встречала.

***
Пастернак порадив не відрізняти перемог від поразки.
Одеса цінує зв'язки, я - голосовые связки.
Львів цінує мовлення, Одесса - слуга русской речи.
Во мне они встретились, и не в восторге от встречи.
И я сам не в восторге, точніше, я не в захваті.
Сиділи б ми кожен у своїй неприбраній хаті.
Сидели б мы в доме своём, читали б газетку.
Ставили б чашку кави на паперову серветку.
Пастернак советовал не заводить архива.
В мене замість архива - голова моя сива.
По барабану мне tempora, по барабану - mores.
Я не навчився навіть відрізняти нахес від цорес.
Некрасиво быть знаменитым - писал Пастернак, да куда там!
Но если уж быть неизвестным, то неизвестным солдатом.
Подавись, Новый год, своим советским салатом.
The rest is silence. То есть молчание - дальше.
Молчание универсально. В молчании нету фальши.
В молчании Иоанн Богослов на старой иконе.
Лучше святой на иконе, чем вор в законе.
У Пастернака на все є свої поради.
У Росії на все є військові паради.
Украіна занурена у пошуки зради.
Я теж занурений в пошуки рясної Божої ласки.
Одесса ценит связи, я - голосовые связки.

***
где пшеница вокруг герба, и скрещены серп и молот,
там вместо кроватей - гроба, там на троне сидит царь-голод,
там зубы-зубцы кремлевских стен пережевывают миллионы
высохших тел во славу железной советской короны.
там неподъемный летальный груз поста на
просторах Украйны и в степях Казахстана.
да, в степях Казахстана, да, на просторах Украйны.
суки, скажите где ваши трактора да комбайны,
где молотилки да сенокосилки, где детские ясли,
тела горели, как свечи, и свечи давно погасли.
ходили-бродили разбойники, все выгребли подчистую.
обещали полную жизнь, оставили смерть пустую.
под знаменем каннибализма - к вершинам социализма.
у вождя рябое лицо. у вождя гробовая харизма.
я не жил в те года. я не мог вас спасти в те
года. я позавтракал. если можете, то - простите.

***
Скажешь: "черт побери!" и хвостатый уж тут как тут.
Свяжет руки и ноги грехом - не освободиться от пут.
Разве только ангел с ножницами слетит с осенних небес,
чтоб разрезать путы, которыми связал тебя мелкий бес.
Ноги привязаны к спинке кровати. Перед глазами - ад.
Пил - было грустно. Бросил пить - сам не рад.
Напартачил в жизни, теперь - попробуй, исправь!
Из галлюцинаций не выбраться ни по суше, ни вплавь.
Горишь в огне, но не сгораешь дотла.
Хоть горячка белая, не так уж она бела.
По одеялу бегают крысы, скорпионы ползут гуртом,
и эти, мохнатые, с рожками - не прогонишь крестом!
Сколько шерститстых тел! Сколько ужасных лиц.
Клыкастая адсестра в вену вставляет шприц.
borkhers: (Default)

**
Весь рік блукаємо, згинаючись під тягарем гріхів,
але в цю ніч, з тим самим важким мішком,
ми стоїмо за спинами звіздарів і пастухів,
і все бачимо ясно, хоч дивимося нишком.

А в небі - спів ангелів і розсіюється пітьма
Але, людино, тобі байдуже, що діється над тобою.
Всі ми під Богом ходимо , а якщо Бога нема,
то принаймні - під ангелом і Різдвяною зіркой святою.

borkhers: (Default)
***
У сутінках життя, з курячою сліпотою,
під марністю, суцільною хмарністю , як під п'ятою
режиму, тяжкість якого не в репресіях, ні,
в порівнянні з одноманітністю репресії не страшні.
Все тягнеться, немов музика східних країн, б'є барабан..
Раз на рік на екран вилазить постарілий тиран,
і думаєш - виглядає погано, скільки ще жити йому?
не думаючи скільки ще залишилось тобі самому.
Дивуєшся як це так йому вдалося й тобі натомість
розчистити простір навколо, і безглузда злість
стискає тебе за горло - не продихнути.
Пора - гаманець в кишеню, йди за пляшкою злої отрути.
У гастрономі якось порожньо після святкових днів.
Країна страждає, але Спаситель наш теж терпів..
Стоїш біля каси. Картка є? потрібен пакет?
Приходьте ще - спасибі - Попереду останній бенкет.


Три анекдоти

1.

- Ти чув? Рабиновича розстріляли! - Як? Знову його - розстріляти??
- Тссс! Ось він іде ... Мовчимо про це при ньому ...
Завтра, можливо, й нас засудять до страти,
зарубають шашкою, або виженуть з дому,

чи виключать з партії - насолода серед насолод.
чи оберуть в профком, чи здадуть в утиль,
краще манекеном в ательє дерибасівських мод,
смирно стояти, демонструючи людям одеський стиль.

2.

На підвіконні під фіранкою сумно сидять коти.
У молодого рабина
вмирає дружина.
Рабин говорить: мені не знайти дружину краще, ніж ти,
а до тебе подібна
мені не потрібна.

А ти мені теж не потрібний, бо це хвилина остання -
думає Ріва, - пробив мій смертний час.
Що останній подих? Це - гірке зітхання,
або - зітхання полегшення, все залежить від нас.

3.

Якщо мене з'їсть дідько, то вихід один - чорт в штани наклав., .
І людина кихкоче, як ніби йому показали зад,
anus mundi. По Чорному морю пливе біленький пароплав.
Опера до вулиці Леніна звертає красивий фасад.

А поки що виходу два - чи буде війна чи ні,
як війна то виходу два - дві великих біди.
Фіма виходить з вбиральні - Ти вимкнув світло? Відповідай мені!
А Фіма хотів його вимкнути, але не зумів, як завжди.

borkhers: (Default)

***
Час універсамів і величезних білбордів,
бідняк голопузий, інтелігент аномальний,
пам'ятаєш ти чергування семиструнних акордів,
текст напів-радянський на мотив кримінальний.

Як зневажав ти братів по генам, братів по крові,
як пережовував мову з відбитком зубних протезів,
краще ботать по фені, ніж розмовляти на мові,
пити в компанії головорізів частіше - місцевих крезів,
.
Вони закликали пам'ятати про подвиги ратні.
Діди воювали, вистоявши ми досягли перемоги й могили
Напів-радянські пісні співали під гітару в парадних.
Сипали сіль на рани, які роз'ятрили.

Попереду йшов Дорошенко з комісарами в шоломах пильних
в братських могилах рилися чорні злодії-слідопити.
А ми, недоноски, копалися в телефонах мобільних,
і чорні пси до білого нами були відмиті.

***
Сидить на пагорбі апостол занурений в мрію.
Дніпро-Борисфен хвилі несе у море блакитне.
Про що ти мрієш, діду святий Андрію?
Я мрію про місто, яке коли-небудь тут розквітне.
Я передбачаю ідолів - поваплені колоди
золочен вуса, підведені кров'ю губи
Я бачу як їх кидають в бурхливі води,
як чую сурмлять понад Дніпром переможні труби.
Я мрію про Київ славетний і ясні мої мрії.
Я бачу високі стіни та Золотії брами.
Я бачу з минулого купола Святої Софії,
святого Михайла та інші великі храми.
Бо є в мені ці дари чудесні, Господні -
з минулого все майбутнє передбачати,
як бачу хрест, який встановив тут сьогодні,
як бачу хрест, на якому буду розп'ятий.
Я бачу всіх скрізь віки, що текуть поволі -
всіх тих, хто переможе й тих, хто переможені будуть.
Я бачу тих, хто загинуть тут, не здобувши волі,
я бачу тих, хто загинуть тут, але волю вони здобудуть.
Я бачу велику зраду й вчинки невдалі.
Я бачу тих, хто распалить тут ненависті багаття.
Святий Андрій встає та йде своїм шляхом далі.
Йому пора повертатися на розп'яття.

borkhers: (Default)
Лежу на короткому дивані. П'яти стирчать.
Слухаю Бессі Сміт. Але блюзи погано звучать
на старій апаратурі. І не кожен готовий слухати спів
запис століття минулого, десь двадцятих років.
Блюз після першої і до другої світової,
тремтячий і хрипкий з доріжки той звукової .
Королева блюзу. Важкий, надривний наспів, як скрип дерев.
Але блюз це полі-монархія. Скільки таких королев!
Меланхолія, суча дочка, колір індиго, годинників бій.
похмурі думки в череп стукають навперебій.
І нудно, і сумно, й нема кому горло здавити.
Що жити - небо коптити та Бога гнівити.
З глибини взиваю до Тебе, Господи, з такої глибини,
де зимові ночі темні і непомірно довгі вони,
де будь-яка тварина, згорнувшись калачиком, спить.
Тільки я не сплю - я слухаю Бессі Сміт.


***
В церквах майже все готово - ялинки, вертеп надійний ,
тільки ясла порожні - лише на дні коробки солома.
О, Немовлятко у череві! Будь радісний або спокійний.
У будь-якому куточку планети відчувай себе,Христе, як вдома.

А те, що ангели тримають Зірку не над колискою тою,
під напівпрозорим білим пологом,
а над годівницею з дощок, то єдиною й головною метою
було показати бідним, що бути нелегко Богом

***
Зустрілися чоловіча старість й жіноча лють.
В старості залишилася втома, як коли пожежу заллють.
В люті після зустрічі залишилася спустошеність.
Загалом, в зустрічі була незавершеність.
Старість повернулася додому, ключ підбирала з в'язки
де який забула, чекати нізвідки підказки,
нарешті - знайшла, вставила, двічі в замку обернула,
в квартиру зайшла, прилягла і на годинку заснула

***
Спробуй, знайди зірку Різдва на небі! Хибно,
що чаклуни по зірках майбутнє будують..
Віфлеєм, точніше, Бейт Лехем - означає "обитель хлібна":
і тварини ситі, і люди - не голодують.

Тут не залишать прибульців без пиття та прожитку -
вина наллють та буханку винесуть їм на блюді.
Нагодують, не відчуваючи жалю, - всі на підпитку,
нагодують і ангелів - ангели - майже як люди.

Літають як птахи, хором виспівують, як попало -
в терцію, кварту і в квінту, а то і в секунду.
Гармонії сфер тут зроду було замало.
А радикали людей підбурюють закликають до бунту.

Є проти кого бунтувати, тільки вивелись греки,
відразу прийшли окупанти - римлянів легіони.
Тільки зітхнули вільно - й знову нема безпеки!
Знову чужинці насаджують в Юдеї свої закони.

Проводять перепис - підрахувати усе поголів'я
підневільних людей, які не їдять свинини.
А хліб їдять - їжте собі на здоров'я,
Не дарма хлібороби в полях горбатять спину.

Вночі - сяють зірки. Вдень Сонце - цар неба..
А херувими цілодобово літають незримо.
А то, що Різдво ще не сталося - хвилюватися нам не треба,
засмучуватися не варто - справа цілком поправима.
borkhers: (Default)

***
Ірод йде в тронний зал по червоній доріжці.
Підлабузники аплодують.. А Іроду все єдине.
Грай хоч на балалайці иль на трехрядці-гармошці,
придворний він лише блазень. він не краще простолюдина.

Інша річ - владика. В ошатному чорному йде костюмі,
в туфлях на товстій підошві - невелика до рісту надбавка.
Він звик до овацій. У нього в Державній Думі
поруч з дрібною сошкою стоїть ще дрібніша шавка.

Він йде по червоній доріжці, повертаючись думкой до теми
заморських гостей. Це треба ж! Від пророків нема порятунку..
Де народжений Цар Юдейський? Швидше за все в Віфлеємі.
Ірод рахує кроки, збиваючися з рахунку.

Ось і тронний зал. Визолочена ліпнина.
Величезна люстра Первосвященик в ризах.
Але думка про народження якогось Божого Сина
заважає зосередитися на стратах й синах у залізах.

А здавалося б скільки йти звідси до Віфлеєму?
І кому потрібен новий пастир що не знає закона?
Якщо проблема вирішується кров'ю, то це вже не проблема,
а завдання для невеликого карального загону.

а щоб збити остаточно бидло це з пантелику,
накажу щоб завтра в залі вони встановили
величезну прикрашену ошатну ялинку,
увінчану зіркою, про яку волхви розповіли.

borkhers: (Default)
***
на стелях ліпнина високі вікна подвійні рами
дівчинка Інна приїхала в гості. Плями на штукатурці.
грали в дочки матері а треба б в тата та маму
нам читали російські казки в пошарпаний палітурці
а тітка писала ідиш в графі мова рідна
перепис населення всі заповнювали анкету
дивишся в минуле пильно але нічого не видно
а що побачиш змовчи або скажеш собі по секрету
на палітурці сюжет про Емелю й мрії незрілі
самохідну піч за велінням нефаршированої щуки
треба б покопатися в душі як анатом в тілі
але життя своєю чергою і все не доходять руки
borkhers: (Default)

Томазо да Челлано

Dies Irae

Прийде день Господня гніву,
все впаде в вогняну зливу -
чуй Сибілу прозорливу!

Як ми будемо тремтіти,
як Суддя прийде судити,
нас по правді, грішні діти!

Як труба тоді заграє,
що мерців з могил збирає
до Престолу, що воссяє!

Смерть з природою відступить,
хто провину там іскупить?
Як творінню суд наступить?

Ось і Книгу розгорнули -
всі гріхи людські минулі
всі провини, що поснули.

Ось Суддя на Трон сідає.
Все приховане Він знає,
всіх за все він покарає!

Як мені відповідати?
Де заступника шукати,
як тремнять і ті, хто святі?

Цар у величі сідає.
Тільки Він, хто світ тримає,
рятувати силу має!

Так згадай Ісусе святий,
що за мене ти розп'ятий,
що Тобою з пекла взятий!

Сповідаючи, втомився,
бо на землю Ти спустився,
щоб надії не лишився!

Вислухай, Суддя, хай буду -
я прощен Тобой до Суду,
я зрадію цьому чуду!

Ось, як винний, я зітхаю,
каюсь, плачу та ридаю,
на відпущення чекаю.

Ти розбійника й Марію
виправдав, я, грішний мрію -
дай й мені якусь надію.

Ох, не варті покаяння!
Що Тобі мої благання!
Ти надія ми остання!

Милосердя Свого ради
дай ми місце в Свому стаді,
все в руках Твоєї Влади!

Засудивши нечествих,
ти в вогні на щент спалив їх.
Дай ми місце між щасливих!

Я молю Тебе уклінно -
не веди мене до тліну,
пригадай мою кончину!

О, яке в цей день ридання!
З праху силой покаяння
возведи загиблих, Боже,
Ти є той, хто все це може!

Боже милостивий!
Даруй їім вічний спокій.

Амінь.

borkhers: (Default)

***
Від'їжджають. Вже зібрана остання валіза.
У воді присмак хлору. У повітрі присмак заліза.
Лихі дев'яності. Незалежність. Самий початок.
Я залишаюсь в Одесі - нещасний нащадок.
У батьків паспорти. У кожному паспорті - віза.

Їх чекає Нью Йорк. Мене -місцева праця і втома.
Вони від'їжджають. Я залишаюся вдома.
Пусті магазини. Темне, холодне місто.
Праця подібна на книжку без усякого змісту.
Надії пусті. Сон, глибокий, як кома.

Нещасливий шлюб. Неслухняні діти.
Всі знають, що містом керують бандити.
Водій таксі питає - ти за чеченців чи за Карабаса.
Контрабанда вже має титул великого контрабасу.
Мене не вбили, бо ніхто не хотів мене вбити.

Батьки померли.Ми у мовчазному горі.
Танкер майже на пляжі - перекинувся в морі.
Все спілкування - соціальні мережі.
Забудова міста. Зруйнування. Пожежі.
А колись було повітря свіжим. А хвилі були прозорі.

***
день хилиться до вечора втомився кожен квартал
спека спадає як з жінки після ванни халат
величезні сходи впираються в п'єдестал
на якому герцог в тозі добре що він без лат

кажуть що на Корсиці такий же Наполеон
і майже такі ж будинки півколом архітектура сама
як долоні підтримує імператора такий собі пантеон
і петунії з підвіконь звисають як бахрома

там теж темніє небо вечір йде напростець
розгорається пристрасть сенсу нема ніде
там теж листя платанів ворушить вітерець
і впирається в стіну п'яний ось-ось впаде

Чорномор'я чи Середзем'я все мазане миром одним
у відкритих кафе подають мідій в густому вині
імператор чи герцог все те ж саме небо над ним
монотонне як мелодія на одній струні

***

Зруйновані міста: Карфаген, Грозний, Алеппо.
Руйнування - не аргумент: заперечує лише недотепа.
Загиблих не воскресиш, якщо ти не Господь всесильний.
Літак у тебе реактивний, чобіт в тебе семимильний.

Якщо зовні - ворожнеча, то поруч зрада шалена.
Але все ж можна пишатися руйнуванням Карфагена,
бомбардуванням Дрездена. руїнами Сталінграду,
вічної енергією руйнування й розпаду.

Нехай ордена прикрашають - що пишатися всує?
Подвиг розпаду вічний. Радуйся, той, хто руйнує!
Стоїть на пагорбі кам'яний ідол на ім'я Молох.
Дитячої кров'ю  намальовані свастика, серп і молот,

лев на задніх лапах або орел двоглавий ...
Плач, повітряний ангеле! Радуйся, дух лукавий.

borkhers: (Default)

***
ні двора ні кола
ні осла ні вола
ні зорі що царів за собою вела
як бабуся онуків до школи
ні містечка, в якому у кожних дверей
нерухомо сидить бородатий єврей
що Закон не порушив ніколи

так триває зима
і не знає сама
чому всі збожеволіли люди дарма
подарунки-ялинки купують
кольорові вогні в ці темнії дні
кажуть нам нікого не вини
хоч і темно горять не сумують

час прийшов купувати
обережно ступати
щоб з небес не почула Всеблагая Мати
щоб сльоза не текла по іконі
щоб в шухлядках чекав новорічний запас
щоб найкращі зразки конфетті і прикрас
розлітались по світу щоб радував нас
Немовлятко рум'яний в короні

borkhers: (Default)

Григорий Сковорода

"коликая слава ныне
зри на буйство в сей године"

бо яка ж то слава нині,
зри на зраду в Україні,
зри на вояків полеглих,
зри на нас, людей підлеглих,
зри на кріпаків в полоні,
зри на злодіїв в законі.
зри на розум наш в неволі,
на лани широкополі.

"о Израиль! Гидры звера
коль велика в оном мера"

коли міра невелика
володар вважай каліка
як почує слово враже
нічого тому не скаже
спить у шапці з бубенцями
не прийде ніяк до тями

"ныне скипетр и держава
утро вставши худа слава"

ой яка то в світі слава
непорядна та лукава
де підніжка де підстава
хоч нетверда та яскрава
зібрались до купи злидні
хоч важки а наші рідні

"пробождае сердце сквозе
руце связаны и нозе"

ой дзвонять мої кайдани,
ой шумлять мої майдани
спите вічним сном герої
розбігайтесь думи мої
по реальності шаленій
як по лучці по зеленій

Анти-суржик

Треба казати - "красуні", а він каже "красотки",
треба казати "тиждень", а він каже "нєдєля".
Професор рахує "проценти", а треба казати "відсотки",
Франко написав "скала", а потрібно - "скеля".
Ось така вже в нас доля, знову та знову,
слово російське як камінь на стежці рівній.
Не дає нам проходу, псує нашу мову.
Як будяки ті слова на Вкраїні рідній.
Озірнуся я, бідний - й всюди побачу
щось чуже, що сусід не прибрав за собою.
Ось на касі мені дають не решту, а "сдачу".
Ось йде піонер не з сурмою - він йде з трубою!
Розмовляєш російською, брате? Пакуй валізи.
Я повторюю це - постійно та вперто.
Та й мені до рота слово російське лізе,
бо й сам я російськомовний, якщо казати відверто.

borkhers: (Default)

***
він мислив нас як різновид регулярного парку:
підстриженими, висадженими в рідний грунт рядком.
що не брами - то тріумфальна арка.
в порожніх головах вітерець шелестить шепітком.
він бачив колони в портиках і на парадах,
але погано їх розрізняв. та й не він один.
ядерні боєголовки мирно лежали на складах.
атомний криголам стирчав між полярних крижин.
десь палали вогнища революційних кошмарів,
розпалених на відстані помахом його руки.
бомбардувальники не виїжджали з просторих ангарів.
молодь косила від армії. "у бій йдуть старі вояки".
у церкві цвіли-розцвітали квіти невір'я, аркуш паперу.
лежав на столі слідака, акробат ступав на канат.
в конторі клацали друкарські машинки або скрипіли пера.
в кришталевій труні неушкодженим лежав експонат.
експонат був чоловічої статі, але поводився як принцеса,
чекав поцілунку принца на верховному коні.
в філармонії хором співали вовки з брянського лісу.
загалом всім жилося добре. у ті окаянні дні.

borkhers: (Default)
***
Що я можу сьогодні сказати про рідну Вкраїну?
Що я можу сказати про себе сьогодні?
Душе моя, ти як кава без кофеїну,
що без залишку розчинена у безодні.
Й безодня каже - я тобі на пробачу
ні жартів твоіх, ні гніву, ні суму.
Бо я дивлюся на тебе, але тебе не бачу,
й життя твоє - щось на кштальт електричного струму.

***
Летить по колу риба, фарширован аадреналіном
війсковий льотчик якого щохвилинно підвищують в чині.
Він сидить в тісноті, впираючись в оболонку коліном,
але посміхається - як личить герою з високої далечини.
земляни думають - він ще в космосі, але він вже вдома,
начищає зубним порошком зірку героя - він здивує громаду.
А залізна риба тепер - купа металобрухту, усім відома,
бо вона укріпила репутацію радянського ладу.
Космічна ракета - троянський кінь комунізму.
Зоряні війни вже видно у перспективі.
Світло розпадається в призмі - на те і призма.
Людина розкриває сутність в пролетарському колективі.
Але первісток він - одинак, він замкнутий в велич велику
як в залізній рибі-ракеті на круговій доріжці.
І лежить країна в своїй брехні, покрививши пику.
І колишню славу двоголовий орел збирає по крихці
borkhers: (Default)

***

Чорні листи толю на палицях - то були прапори.
Ми, як вміли, череп і кістки на них малювали крейдою.
Йшли назустріч один одному, в кулачках затискаючи камені,
війна з камінням, ось як це у нас називалося.

Йшли в дві шеренги, зупинялися, кидали
каміння один в одного, і з криками розбігалися
в різні боки, немов хто гнався за нами.
Це було не дуже хоробро, не дуже красиво,
не надто розумно, але це було, саме так,
як інші наші вчинки - войовниче дитинство.

Але що дивно - за весь цей час ніхто жодного разу
ні в кого не влучив, видно, ангели справді нас зберігали,
ні чорних прапорів з черепами, ні каменів не боялися,
сміялися, аплодували білими крилами, встигаючи камені
перехопити на льоту, але ж і справді,
жоден з цих каменів не впав на землю.

Але ми були занадто малі, щоб з цього здивуватися.

borkhers: (Default)
***
Запам'ятай, мій дурню малий:
якщо хтось розумний, він хитрий та злий,
якщо хтось щось розумне розпочне говорити,
не слухай, бо хоче він тебе обдурити.
Бути розумним - ні в чому не знати міри.
Не заслуговує розум людський довіри.
Будь впертим, синку, не погоджуйся, стій нерухомо,
щоб не обдурив тебе двоногий сапієнс хомо.
Так старий віслюк говорив юному віслюку.
А що ще може порадити старий малюку?

***


Если Бог всесилен - Он может меня воскресить.
Но человек может об этом только просить.
Если Бог всесилен - значит Ему решать
воскрешать ли меня, или - не воскрешать.

*

Якщо Бог всесильний - він може мене воскресити.
Але людина може про це тільки просити.
Якщо Бог всесильний - Йому вирішати
воскрешати мене, або - не воскрешати.

borkhers: (Default)
***
Плачу я та ридаю, та хліб цілую.
Ще згадаю - глас восьмий, панахідний спів - алилуйю.
Згадаю, що ті, кого обрав та покликав Господь блажені.
Ще й пісню революційну - шалійте, кати скажені.
Жили-були кати, як скажені шаліли.
Жили- були діти - лободу та крапиву їли.
жили-були вожді усі підкорялись наказу.
Була скажена епоха -- не було вакцини від сказу.
Не було благодаті та не було законів.
Було число Нового Звіра - шість мільонів.
Алілуйя! Шалїйте, кати прокляті!
Шість мільонів загиблих від голоду - це в тридцятї.
На черзі сорокові - шість мільонів жертв голокосту.
Десятиріччя летального Великого Посту.
Плачу я та ридаю, плачу я та ридаю.
Спитаєте - чому? Ось я відповідаю.
borkhers: (Default)

**
позич троячку товаришу післязавтра зарплата
ліворуч хтось мучить гармошку праворуч гітара Булата
пісні Булата в запису а гармошка ледве жива
дві бобіни в запасі кримінальна лірика ножова
арбат тече як річка але це в москві ворожій
тягнеться рветься рядок ні на що не схожий
знизу сусіди шаліють і зверху сусід скажений
поки земля ще крутиться й триває час полудений
ми з тобою заспіваємо гарячі потім охолонемо
ти в червоному своєму я у чорному ми обидва потонемо
Червонозоряний трубач скільки ти ні труби на
трубі хлопчик не плач крутиться наша бобина
плівка тип шість це клас виробництва шостка
нявкає просить їсти кішка чорна шовкова шерстка
що будемо робити ми що нам з тобою здається
сусід не позичає мабуть пляшки здавати нам доведеться

***
Бог є любов, любов існує у світі.
Що ж ви мене зненавиділи, несамовиті?
Бо диявол є ненависть й ненависть теж існує,
але ж не поминайте ім'я диявола всує.
Бо він має безліч імен, ненависть це найкраще.
Що ж ти засмучене, серце моє пропаще?
Вскую сумуєш, душе моя, странника та чужинця,
Сум твій не коштує на лівій нозі мизинця.
Одягайся у ненависть ворога, як у ризу.
Але Божа любов нехай тебе гріє знизу.
Бо Йому не потрібні ненависть та скорботи,
й злидні Йому недоречні, й земні турботи.
Нескінченний Всесвіт, межі він, звісно, не має,
та нема в ньому місця, де любові немає.
Може місце це тільки перекривлені лиця,
як скелі, в которих ненависть взимку гніздиться.






borkhers: (Default)

***
Національність - селюк, бо впертий як той вислюк,
ходить у вишиванці, відростив довгі вуса,
на ніч читає Жадана, Костенко та Стуса,
якщо прийде до влади, то "ваті" тоді каюк.

До влади він не піде - вибачай, громадо,
бо добре знає - там де влада, там зрада,
бо блажен, хто не ходить на раду шахраїв та крадїів,
бо добре знає він, на яких засадах
сидять низькі люди на високих посадах,
бо так повелося - хто зрадив, той і зрадів.

Спілкувався російською, зараз на мові,
бо відчуває присмак рідної крові у кожнім слові,
що нам на багнетах "старші брати" несуть.
Тобто той парубок геть майданутий,
зненавидь його, малоросе, в совок закутий,
хай тебе, як бидлятка, чужинці на рідному полі пасуть.

Так, як Пушкін писав - пасіться, мирні народи,
бо стадам не потрібні дари свободи,
бо когось заріжуть, та всіх - стрижуть догола.
Ходить селюк, хоч він жив у великому місті,
якби брудний, але ж руки та совість - чисті,
ходить, живе та холера його не взяла..

***

Не відрізнити параду від маскараду,
на гімнастерці кожного гада орден з фольги.
Місія виконана. Час повертати борги.
Звучить канонада - а кому воно нада!

Дівчата ходять з гвоздиками - може зустрітися ветеран,
весь в рубцях від отриманих ран,
в уніформі початку сорокових з каламутним від катаракти
поглядом, що навіки уперся в телеекран.
Протоколи секретні. Полу-секретні пакти.
Молотов-Ріббентроп. Петя Рябцев йде на таран.
Матросов кидається грудьми на амбразуру.
Гьобельс хоче з пістолета розстріляти культуру.
Пенсіонер на Сталіна дивиться, як на ворота баран.

Обелиск как правило напоминает штык.
Фрейдисты считают иначе, тем паче,
что штык - молодец, его дело - втык.
Вход рубль, выход - два, не помышляй о сдаче,
Европа давно похищена. Плывет в Аравию бык.
Ярославна стоит на стене Путивля, забыв о плаче.
Жуков скачет по Красной площади, белая лошадь - брык!
Кабы не мы, все бы сложилось иначе,
но все сложилось как надо, а нам - кирдык.

Малюк сидить в колясці, яка зображує танк.
Батько в клоунській масці із зіркою у петлиці,
мати теж при формі, посміхається так,
що здається вся війна триватиме в цій усмішці,
сліз на копійку, а гордості - на п'ятак.
Йде в перуці Суворов. У нього на плечах - Фелиця,
Пацифіст белькоче - на нього спускають собак.
Я люблю наші чесні злодійкуваті лиця.
І годинник на Спаській башті з державним тік-так.

Единство русской истории - четки славных побед.
звуки чечетки на сцене сельского клуба.
Не донесешь на соседа - на тебя нанесет сосед.
Куба любовь моя - что мне Гекуба?
Каблук солдата, клобук монаха - все оставляет след.
Не бывает лесоповала без лесоруба.
Нам не нужен вредитель - сам собою является вред.
Бьет барабан. Хрипит похоронная туба.
Длится ночной кошмар, превращаясь в бред

borkhers: (Default)

***
тому що більше вона нічого не скаже
підійде ковдру відкине і поруч ляже
не для того щоб обійняти або зігрітися
просто вже сутеніє та нікуди їм подітися

вони лежать як надгробки епохи середньовіччя
мовчки до розлуки готуючи свої тіла та обличчя
лежать без одягу немов в обладунках залізних
просто любов зносилася і вся в дірах наскрізних

просто життя вовняне поїдена міллю
просто життя бляшане посипано сіллю
просто кожне слово відгукнеться болем
і чорна жовч біліше хмарки що ходить небесним полем

***

Хочу дитину від дуче.
Бажаю дитину від фюрера.
Волію дитину від диявола.

Вічний інстинкт материнства.

***
Не пишайся дорога узбіччям,
осінь - яблуком мальовничим, ,
старець - тим, що смерть вже близька,
нема чим гордитися нам с тобою -
не пишайся, дівчинонько, худобою,
бо хтось скаже: дошка- та два соска.

Ангел літає над дахом- могилою,
не величайся, ангел, вищою Силою,
краще збудуй собі кругове гніздо.
Нехай під покрівлею живе довгожитель,
хай носить дідівський сталінський кітель,
вчить старовинний конспект від і до.

Ось вишневий садок розквітає, ,
бик сусідський, паркан ламає,
норовить топтати город.
Ось вам дяк, що засуджує здраво
кріпосне панське право.
Ось , пригноблений наш народ.

Ось Тацит, обіцяє Луцію
давньоримську злу революцію,
ось повсталий футбольний Спартак.
Ось - зеленії чоловічки.
А дошка та два соска йде до річки
голяка і купається так.


borkhers: (Default)
***
Що порадити молодому?
Збирати валізу, тікати з дому.
Яку старому дати пораду?
Гуляти по саду в часи листопаду.
Коли остання надія розіб'ється о протидію,
як я втішуся, як зрадію?
Як ми заспокоїтися, як ми зітхнути вільно?
Біла хмарка по небу пливе повільно.
Як коник в траві щось у голові скрекоче.
Падає листя на землю, зупинитись не хоче.
Молодий, втікай, а старому як пережити зраду?
Гуляти по саду в часи листопаду.

***
Не ходи без шапки - наживеш менінгіт.
Не читай у ліжку - наживеш сліпоту.
Загалом, виростеш - будеш той ще інвалід.
Але я ще не виріс - я тільки росту.
Я бачу позначки олівцем на одвірку. здається мені,
що п'ять сантиметрів за рік - успіх - і сміх, і гріх.
Карибська криза. Світ тримається на волосині.
Вчися добре - будеш розумніший за усіх.
Розумніший за дядька Борю в окулярах важких рогових.
Розумніший за дядька Юру, що знає мій кожен крок .
Але не можна бути розумнішим мертвих. І не можна залишитися в живих.
Не кожен рядок в строфу.Не кожне слово в рядок.
Виростеш будеш солдатом на бойовому посту.
красивим, як актор у радянськім кино
Але я поки що не виріс. Я поки що тільки росту.
Ні служити, ні воювати мені не буде дано

December 2020

S M T W T F S
  1 23 45
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 5th, 2025 08:39 pm
Powered by Dreamwidth Studios