***
Дразнилка детская, о том как жених месил
с невестой тесто, а потом схоронил невесту.
Мы живем неприметно, унываем по мере сил,
и, если случается счастье, оно -- не к месту.
От него смущаешься. Оно в лихих временах,
как хлопок петарды на чьих-то похоронах,
как задиристый детский смех в трагическом общем хоре
восклицающем: Боже, какое горе! Какое горе!
***
з чого смієтесь, з чого ви плачете, діти?
нема з чого плакати, нема від чого зрадіти.
нема причини для сміху, нема причини для суму.
сиди тихесенько, мовчки та думай думу.
нехай думи пливуть наче в небі хмари.
нехай лягають слова рядком, як в"язні на нари.
нехай сміх у горлі застряне, а очі будуть сухими.
нехай загинуть вірші в пошуках рими.
бо рима людей завжди не туди штовхає.
бо марно думка пуста в пустелі блукає.
бо місце є у світі злидням та лиху.
і як би то Бог дарував смерть мирну та тиху.
апостол Петро тримає Павла в обіймах.
Ісус не має де жити, тільки у Церкві в приймах.
крізь крижу зневаги як нам Його полюбити?
з чего смієтесь, з чого ви плачете, діти?
