verses

***
Вот он, декабрь, последний месяц в году.
Остановились стенные часы, бывшие век на ходу.
Что-то случилось с аппаратурой - музыка режет слух.
Окна закрыты. В воздухе спертый дух.
Вот он последний месяц. Тающий первый снег.
Холодные волны катятся на пустынный песчаный брег.
Редкий любитель с утра здесь выгуливает собак.
С бесполезной удочкой на пирсе стоит рыбак.
Его фамилия Фишер. Чтобы ее оправдать
он стоит и мерзнет, а рыбы не слыхать-не видать.
Вот он, последний месяц. Тоска сильней по утрам.
Хорошо алкоголику - выпьет свои сто грамм.
Сто или двести - а в руках уменьшается дрожь.
В голове испорченный счетчик. В телевизоре - ложь.
Новый год приближается, но не слышим его шагов.
Говорят, что страна задыхается в плотном кольце врагов.
Игрушки на елку прошлого века выносят старые продавцы.
Немного жаль человека - с концами не сводит концы.
Надо б часы в починку. Не соберусь никак.
Человек превратился в личинку. Дом превратился в барак.
Превратились музыка в муку. Иду по непрочному льду.
Протяни мне холодную руку. последний месяц в году...

***
ни шапки высокой лисьей ни шубы до пят
ни языка святого ни бытового жаргона
золотые монеты в кармане моем не звенят
Моисей не считает мне нарушений закона
не ждет меня город мой не ждет и святая земля
и сам я не жду никого нет условного места встречи
румынская горка вазы из чешского хрусталя
и картавые звуки российско-одесской речи.
слышу будь готов отвечаю пока не готов
мне говорят готовься но я не хочу и не буду
возвращаться в затерянный мир пятидесятых годов
каждому пробуждению радуясь словно чуду

***
говорят, сам Господь своею рукой
разделяет город полноводной рекой,
ставит опоры для широких мостов,
строит храм, чтобы мог помолиться слуга Христов

потому что не помнит Бог, что в иные дни
шли двенадцать за ним, а сотни кричали распни,
что стояли кресты,, а не храм на горе тогда,
и город был грязен как все прочие города.

Говорят, что сатана разделил людей, никому
не построить мост от ума к уму,
от любви к любви, от надежды к надежде- итог:
каждый сам по себе, и Один за всех только Бог.

***
и откуда в нас желание и уменье
создавать несчастье себе своими руками?
на экранах страны война не прекращалась ни на мгновенье,
и казалось "семнадцать мгновений весны" будут длиться веками.
и вечно вождь будет ощупывать нас похотливы взором,
и вечно будут нам руки крутить сатрапы...
не зря нацистская форма шла лучшим советским актерам.
народ - вечный ребенок сидел на руках у вечного папы.
и вечно будут сквозь нас проходить парады
военная техника ухоженные макеты
и вечно будут сиять на груди заслуженные награды,
и неизменно будут сбываться только плохие приметы.
и семнадцать мгновений весны снова- встречайте в цвете
длятся и длятся оживают призраки манекены.
семнадцать мгновений весны и не мечтай о лете.
в родной тюрьме всегда помогают стены.

***
разве только толика счастья дневной паек
разве только крупица света среди повседневной тьмы
разве только последний тлеющий уголек
в дачном камине среди холодной серой золы
разве только сад как всегда уже без цветов
поздняя осень листопад завершен и ты
греешь своею рукою домашних котов
или слегка шевелишь исписанные листы
жить не тужить даром бумагу марать
по мере сил не спешить навстречу небытию
вся королевская конница вся королевская рать
не может собрать воедино разбитую душу мою

**
"Человек, рожденный женой, преисполнен печали,
как цветок он восходит и никнет, исчезает, как тень".
Но мужчины в женщин спьяну бездумно кончали
и подпольные абортарии работали всякий день.
И жизнь выдавливалась, как из тюбика паста
на сухую щетку для сталинских желтых клыков.
В то время люди редко читали Екклесиаста,
за исключением древних набожных стариков.
Злоба дня была не заботой - но жизнью во злобе.
Худшее в человекак продавалось из-под полы.
Было много шансов - быть зачатым в утробе,
но шансы родиться были очень малы.

Люсе с любовью

Пожелай мне пологого склона лет,
заросшего мелким кустарником и высокой травой.
Подари мне кресло-качалку и клетчатый теплый плед.
Если буду ворчать - не сердись, тебе не впервой.
Сильнее тряси меня, крепче меня обнимай,
покупай мне как в детстве флажки и цветные шары.
Из месяцев года оставь мне апрель и май.
остальное - любителям лыжного спорта и пляжной жары.
Даже если буду молчать, бороду теребя,
знай, что ты остаешься последней мечтою моей.
И если ослепну, то все равно буду смотреть на тебя
с первой улыбкой наших счастливых дней.

***
когда я был советским бессмысленным малышом
мне писали на ручке номер химическим карандашом
я был покорным мальчиком и прилежным учеником
и это был не освенцим а очередь за молоком
был холодным город гудки доносились издалека
это был никакой не голод это был дефицит молока
снежинки падали с неба взлетали голуби в высь
не было белого хлеба но горохового завались
хватало перловой кашки и время вместе с водой
смыло номер с руки первоклашки в очереди за едой

вірші українською

він вона вони

Він відтворює нашу імперію -так кажуть вони-
вона тепер страшніше ніж була три роки тому!
Господи Боже, нас від царя храни,
залишився лише фасад від палаца, все - завдяки йому.

І сад практично вирубаний, куди не подивишся - пні,
і за тобою плететься століття - шолудивий барбос:
хочеш - палицею вдар, хочеш - ногою пні.
імперія розширюється: ледве втік молокосос.

брате, якщо чуєш крики: Розіпни! Розіпни!
радуйся, брате, десь поруч з тобою - Христос.

***
Они написали в истории болезни:
"Никакого голода не было.
Были стойкие бредовые идеи
Ганны Михайленко,
учительницы украинской литературы."

Ганна провела семь лет
в специализированной психиатрической клинике.
Это была гибридная клиника,
смесь тюрьмы и больницы.
Тогда - гибридная клиника,
теперь - гибридная война.

Семь лет. Библейское число.
Столько служил Иаков Лавану
за Рахиль, ибо он любил ее.
Семь лет. "Рахиль плачет о детях своих.
И не может утешиться, ибо их нет"..

***
Вони написали в історії хвороби:
'Ніякого голодування не було
Була стійка маячня
Ганни Міхайленко,
Вчительки української літератури".

Сім років була вона у спеціальній
Психіатричній лікарні.
То була гібридна лікарня-
Суміш дурдома й в'язниці.
Тоді гібридна лікарня.
Зараз гібридна війна.

Сім років - біблійний термін.
Сім років служив Яків Лавану
За Рахіль, бо він любив її.
Сім років.
"Плаче Рахіль по дітям своїм,
Й не може втішитися,
Бо їх нема."

***
Що? Чи забули, що ваше тіло-
Храм, що Духа воно вмістило,
Який від Бога живе у вас.
Живе у вас і за вами стежить,
То ж тіло ваше не вам належить,
Бо ціну велику сплатив за вас Спас.

1 Кор. 6.19.

***
Навіть якщо я досконалий у пророцькому слові
Й розумію усі таємниці Святого Письма,
Якщо маю всю віру, що рухає гори, але не маю любові,
Я - ніщо, і все, шо роблю - дарма.

1 Кор.13.2

Хто творить добро посеред народу
так, що можуть усі на нього дивиться,
істинно кажу - Він вже одержав свою нагороду,
А в тебе хай ліва рука не знає, що робить правиця.
добро таємно твори. То
побачить Бог і відплатить тобі відкрито.

Мф. 6. 2'4.

***
Чужої душі - не знати, просвітлення не настане
У власній також. Кишені чужі, та й свої, є звично порожні.
Життя, неначе в каміні жаринка остання тане.
В сіянні слави по смерті зігрітися тінь не спроможна.

В ці миті чекають Різдва, яке уже не за горами.
І добре, як свято надходить коли ще триває дорога.
Наприклад, приводять дівчинку в Храм, і дівчинка в Храмі
задумалась про ще не народжене Нею - про предвічного Бога.

Пер. Володимира Тимчука

ХАНУКА

Щоб висвітлити храм на вісім днів
Вистачило одного глечика масла.
Здалека здавалося, храм на горі полум'янів.
Тисячі ламп горіли і жодна не згасла.

Й у грудні коли світла не вистачає нам,
Бо день короткий, як наше життя в темряві,
ми згадуємо минуле, й світло, що сяяло там,
І дні хоч короткі й темні, але вечори яскраві.

***
Творець не чує молитви, коли навкруги чужинці.
Творець не чує молитви, коли навкруги нікого.
Не буде Творець розмовляти з тобою наодинці.
Молися скільки завгодно - Він не почує нічого.
Но знайди собі дев'ять друзів - синів Ізраїлю,
Молитесь разом хай будуть вуста єдині.
І буде молитва схожа на велику могутню хвилю.
Й досягне вона до Вітця у небесній Його країні.

***
Бачить зеленого змія пияка у шинку.
Бачить чаклун саламандру, розпаливши багаття.
У кожнім вікні бачить розпустник оголену жінку.
Святий мисливець бачить проміж рогів оленя розп'яття

Й пияка сидить біля стола заплющивши очі.
Й чаклун у багаття підкладає поліна.
Й розпустник шукає повію серед ночі.
Й святий мисливець перед розп'яттям встає на коліна.

***
Бо благодаттю через віру Бог рятує усіх,
Не спроможна людина сама подолати гріх!
То є дарунок від Бога, не сили людської діла,
Щоб жодна людина хвалитися не могла.

Еф. 2. 8-9

***
Підколоднії змії та підяремнії люди
спальні квартали високі cірі споруди
діти грають у бруді чорні долоні
міняю квартиру у центрі на дві в новому районі
бо жити разом родині вже неможливо
колись любили але сьогодні це неважливо
це залишилось на фотках у старому альбомі
а зараз один на одного дивляться мов незнайомі
а в центрі квартира з гарячей водою і газом
ріелтер кудись пропав зиму проведемо разом
а навесні роз"їдемось в кожен в своєму куточку
на неділю батько тебе буде брати до себе синочку
а з чого вони там будують с блоків чи з цеглі
то нам байдуже ми люди прості підлеглі

***
дівчинка що голяка засмагала на пляжі
ходить по вулиці в камуфляжі
війна не війна але такий в нас сезон
личить ніжним дівам й жінкам вродливим
бути народом озброєним та сміливим
до зубів до сережок новий фасон
десять років тому вони жартували з нами
на пляжі лежали у чом народили мами
якщо не подобається то не дивись
але це подобалося і дивлися во всі очі
і повністю засмагли тіла дівочі
без смужок зовні без збентеження як колись
може тоді вони мали рацію хлопцям цікаво
що їм було усім до солдатської слави
джинси були миліше ніж бронежилет
вони змінилися у камуфляжі дівчата й жени
а струнких ногах проступають вени
п'ять років війна на випустить їх з тенет