borkhers | вірші українською

Слухаючи різкі крики чайок, згадую красунь часу, що безповоротно пішов.

*
Чому розкричався птах?
Ходить повільно по піску, вигинає шию,
розкриває дзьоб, розставляє крила,
але не злітає; кричить, видаючи різкі звуки,
слухати їх майже нестерпно.

*
Чомусь зараз згадую красунь минулого часу,
Їх зачіски, шпильки, сандалі, розшиті золотом сукні.
Нерухомі обличчя, схожі на розфарбовані маски,
але очі сяяли усією життєвою повнотою

*
Одна така йшла по берегу океану
в супроводі слуги з дерев'яним відерцем.
Це був час відливу.
Вона піднімала то рибку, то краба,
щось ледве живе, залишене на піску водою,
і опускала у відро, оголяючи руку по лікоть.

*
Потім, схилившись, вона спостерігала,
як повертається життя повільно та поступово.
Краби ворушили очима і розставляли клішні,
риба, що лежала на боці, починала плескатися.
Красуня повертала їх океану, входячи по коліно у воду, підводячи полу сукні. Слуга йшов услід за нею.

*
Заповідь Будди, збереження життя.
Це треба робити своєю рукою,
інакше - для чого твоя доброчесність?

*
Лише мить я бачив її ступні і кісточки,
але жест, коли вона підводила сукню!
І уся вона ніби стоїть перед моїми очима.

*
Бувало, що чайка, тут же хапала випущену рибку
і відносила на берег.
Праця пропадала даремно.
Але красуня не засмучувалася: Будда учив
дотримуватися усунутністі.
Якою була вона в обіймах свого чоловіка?

*
Ясний ранок.
Чайка кричить, вигинаючи шию.
Скоро почнеться прилив.
Світ обезлюдів.