Алаверды от С. Жадана
Oct. 5th, 2009 02:40 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
borkhersПод катом - переводы нескольких стихотворений из цикла "Спиричуэлс", выполненные Сергеем.
Борис Херсонський
З циклу «Спірічуелз»
Спірічуелз
(З Ленгстона Хьюза)
З твердого коріння здіймається ліс догори.
Основа небес на вершині міцної гори.
Потрібні речі тверді,
щоби спертись на них рукою.
Пісня стара тверда.
Мама її співала.
Її згинала біда,
а пісня ця випрямляла.
Коліснице, зійди з небес,
Відвези мене додому!
Із темних глибин здіймаються в небо
гілки сторожкі.
Із темних глибин здіймаються в небо
хвилі важкі.
Вона чорношкіра може,
та біла душею до тла.
Якою стрункою, о Боже,
мама моя була.
Згадаймо ту давню пісню,
яка їй допомогла.
Коліснице, зійди з небес,
Відвези мене додому!
Звуки труби
Велетенські губи,
роздавлені мундштуком корнета,
голосові зв’язки,
всуціль оброслі папіломами.
*
Всесвітня слава.
Зайва вага.
Всесвітня слава.
Гіпертонія та діабет.
Всесвітня слава.
Несподівана смерть уві сні.
*
Як його не любили
брати по крові!
Вони говорили –
є афроамериканці,
а є чорномазі.
Так ось, він – чорномазий.
*
Нічого дивуватись.
Адже існують євреї,
які розводяться про жидів.
*
Знаєте, хто такий чорномазий,
з точки зору афроамериканця,
котрий грає добрий джаз?
Це негр. Він працює негра.
Він спеціальний нігер для білих.
Він такий, яким білі суки
хочуть бачити гарного негра.
*
Що сказати? Він і справді працював негра,
гарного негра для білих.
Він добре працював гарного негра.
Білі суки йому добре платили.
*
Він знущався над Господом.
Він проповідував, зображуючи
негритянського пастора на естраді.
Білі суки сміялись
над чорним пастором-клоуном,
котрий розводився про те, що Господь
відбілить чорномазого краще за сніг
(псалом п’ятдесят перший)1.
Хтось із залу підхоплював: «Імен!»2.
Всі сміялися. «Проповідник»
розмахував білою хустинкою.
О, ця біла хустинка!
*
Вони не розуміли, що чорномазий
може і справді умитись та відбілитись
краще за сніг, як було написано
(псалом п’ятдесят перший).
Він може стояти скраю білої хмари.
Скраю освітленої хмари.
Нерухомо стояти з золотою трубою.
І якщо труба зазвучить,
це буде початком.
*
Проллються ріки вогненні.
Падуть на землю світила.
Як було написано.
*
Він говорив:
я вихований баптистом,
і через це не знімаю ніколи
ланцюжок із зіркою Давида
і вважаю Римського Папу
своїм найкращим другом.
*
Нещодавно до мене прийшов давній приятель
з прокуреною бородою, випалими зубами
і незнищенною любов’ю до джазу.
Він попросив для перезапису кілька дисків.
- А кого б ти хотів послухати?
Він дещо знітився: «Ну, ти розумієш…
Адже ти знаєш, кого я люблю,
кого хотів би послухати…»
*
Я, зрозуміло, знаю.
1 В православній Біблії – п’ятдесятий.
2 Афроамериканці тоді говорили не «амен», а «імен», подібно до голландців – це чути на записах Луї Армстронга.
Потяг
1
Потяг! Що за потяг, Господи!
Синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг!
Ось чекає нас дорога,
час рушати догори,
від’їжджає потяг Бога
від платформи номер три.
На платформі в уніформі
ангели-кондуктори.
Вагон здригається.
Ложечка в склянці
вдаряє, мов било у дзвін.
Склянка розколюється,
прозорі скельця опадають всередину.
Беру підстаканник,
іду в кінець вагона,
витрушую скалки,
несу підстаканник провідниці.
Де скалки, питається вона,
де скалки, питається вона,
ти їх викинув – отже, доведеться платити!
Потяг, що за потяг,
синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг, Господи!
Через те, що душа твоя теж тріснула, -
говорить вона, -
розкололась, осипалась, але ти
не викидаєш ці скалки,
перебираєш, розглядаєш по одній,
і як лише не набридне!
Так, відповідаю, бережу, струшую коробочку,
перебираю скалки й раню пальці до крові,
мажу ранки зеленкою, йодом, кров зупиняється,
а потяг продовжує рухатись, Господи!
Швидкий потяг, синій потяг,
Твій швидкосиній потяг!
2
Потяг! Що за потяг, Господи!
Синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг!
Світить ліхтарем зеленим
шестикрилий провідник,
і вагонів шум шалений
між небес веселих зник!
На кордоні потяг спиняють.
Перевірка документів.
Жінка в формі прийшла на роботу з донькою.
Доньці в школу на другу зміну.
Жінка відкриває паспорт,
дивиться пасажиру в лице: перевірка.
Вона ставить у паспорті штамп - стрілку,
просить пасажира відкрити рот,
кладе йому під язик дрібну античну бронзову монетку,
накриває лице пасажира подушкою,
виймає пістолет.
Донька в білому фартушку, з білими бантами
на туго заплетених кісках
сидить на відкидному стільчику
в кінці коридору.
При кожному пострілі вона здригається.
Потяг! Що за потяг, Господи!
Синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг!
Нарешті мама повертається,
бере доньку за руку
і виводить її на перон.
Вони йдуть у бік велетенського
сірого вокзалу, прикрашеного скульптурами
досконалих людей, котрим
належить майбутнє,
якщо лише майбутнє існує.
Мамо, тобі не страшно? – питає донька.
А що тут страшного, - відповідає мама, -
вони самі купили туди квитки,
а інакше туди не можна.
Подивися, ніхто з-поміж них не боїться,
не тікає і не кричить.
Не хвилюйся про них, донечко,
потяг приїде вчасно.
Там їх зустрінуть.
Потяг! Що за потяг, Господи!
Синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг!
Рівна дорога
Нічого з тобою не станеться.
Рівна дорога, Господи.
Рівна дорога, Господи,
зриті горби, ями засипані.
Добре попрацювали раби Твої!
Немає за що зачепитись.
Ні спіткнутись,
ні послизнутись.
Рівна дорога, Господи!
Занадто гарна дорога,
щоби бути занадто довгою.
Що ж ми біжимо, мов хто женеться,
біжимо, задихаючись, мов хто доганяє?
Женеться, доганяє, ось-ось ухопить.
Вирівняйте дороги Господу,
прямими зробіть шляхи Йому!
Рівна дорога, Господи!
Ні спіткнутись,
ні зачепитись,
ні послизнутись.
Рівна дорога, Господи!
Женеться, доганяє, ось-ось ухопить.
Рівна дорога, Господи!
Господи, що за риба!
Дев’ятий вал на десятий вал
кидає човен. Тримати штурвал
втомилась рука. Веслярі давно
прибрали весла. І де воно, дно?
О, що за риба велика, Господи,
що за велика риба!
І Йона сказав: Це мій гріх
тягне на дно усіх.
Краще вже я один потону,
забравши свою вину.
І за руки, за ноги тримаючи, вмить
його відпускають. І він кричить,
і рушає на глибину.
О, що за риба велика, Господи,
що за велика риба!
Тягнуть гріхи – тяжкий вантаж.
Бані медуз кришталеві аж,
пропливають повз, крижинки сердець
відносячи геть. Коник морський
хвіст загинає спіраллю. Мирський
світ останні горта сторінки.
На спині у краба – страшні пелюстки.
Ось і казці кінець.
Але що за риба велика, Господи,
що за велика риба!
Вода підступа до самої душі.
Йоно, пливи, й більш не гріши.
Ось тобі зябра – собі лиши
й дихай, ось плавники. Пливи,
риб’ячим вухом слово Господнє лови.
Сріблися лускою, вперед рушай,
Господь прощає – і ти прощай.
О, що за риба велика, Господи,
що за велика риба!
Буря стихла. Небес висота.
Глибоководні стоять міста,
життям наповнені. Що за народ!
Присоски, щупальці, риб’ячий рот,
клішні і вуса, й шпичак стирчить,
панцирі. Чуєш, тебе хтось зове, -
з натовпу хтось кричить, -
бачиш, Йона-пророк пливе,
по-риб’ячи промовля,
у водоростях пропливає повз.
А човен вцілів, і п’яний матрос
вигукує «Земля! Земля!»
Борис Херсонський
З циклу «Спірічуелз»
Спірічуелз
(З Ленгстона Хьюза)
З твердого коріння здіймається ліс догори.
Основа небес на вершині міцної гори.
Потрібні речі тверді,
щоби спертись на них рукою.
Пісня стара тверда.
Мама її співала.
Її згинала біда,
а пісня ця випрямляла.
Коліснице, зійди з небес,
Відвези мене додому!
Із темних глибин здіймаються в небо
гілки сторожкі.
Із темних глибин здіймаються в небо
хвилі важкі.
Вона чорношкіра може,
та біла душею до тла.
Якою стрункою, о Боже,
мама моя була.
Згадаймо ту давню пісню,
яка їй допомогла.
Коліснице, зійди з небес,
Відвези мене додому!
Звуки труби
Велетенські губи,
роздавлені мундштуком корнета,
голосові зв’язки,
всуціль оброслі папіломами.
*
Всесвітня слава.
Зайва вага.
Всесвітня слава.
Гіпертонія та діабет.
Всесвітня слава.
Несподівана смерть уві сні.
*
Як його не любили
брати по крові!
Вони говорили –
є афроамериканці,
а є чорномазі.
Так ось, він – чорномазий.
*
Нічого дивуватись.
Адже існують євреї,
які розводяться про жидів.
*
Знаєте, хто такий чорномазий,
з точки зору афроамериканця,
котрий грає добрий джаз?
Це негр. Він працює негра.
Він спеціальний нігер для білих.
Він такий, яким білі суки
хочуть бачити гарного негра.
*
Що сказати? Він і справді працював негра,
гарного негра для білих.
Він добре працював гарного негра.
Білі суки йому добре платили.
*
Він знущався над Господом.
Він проповідував, зображуючи
негритянського пастора на естраді.
Білі суки сміялись
над чорним пастором-клоуном,
котрий розводився про те, що Господь
відбілить чорномазого краще за сніг
(псалом п’ятдесят перший)1.
Хтось із залу підхоплював: «Імен!»2.
Всі сміялися. «Проповідник»
розмахував білою хустинкою.
О, ця біла хустинка!
*
Вони не розуміли, що чорномазий
може і справді умитись та відбілитись
краще за сніг, як було написано
(псалом п’ятдесят перший).
Він може стояти скраю білої хмари.
Скраю освітленої хмари.
Нерухомо стояти з золотою трубою.
І якщо труба зазвучить,
це буде початком.
*
Проллються ріки вогненні.
Падуть на землю світила.
Як було написано.
*
Він говорив:
я вихований баптистом,
і через це не знімаю ніколи
ланцюжок із зіркою Давида
і вважаю Римського Папу
своїм найкращим другом.
*
Нещодавно до мене прийшов давній приятель
з прокуреною бородою, випалими зубами
і незнищенною любов’ю до джазу.
Він попросив для перезапису кілька дисків.
- А кого б ти хотів послухати?
Він дещо знітився: «Ну, ти розумієш…
Адже ти знаєш, кого я люблю,
кого хотів би послухати…»
*
Я, зрозуміло, знаю.
1 В православній Біблії – п’ятдесятий.
2 Афроамериканці тоді говорили не «амен», а «імен», подібно до голландців – це чути на записах Луї Армстронга.
Потяг
1
Потяг! Що за потяг, Господи!
Синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг!
Ось чекає нас дорога,
час рушати догори,
від’їжджає потяг Бога
від платформи номер три.
На платформі в уніформі
ангели-кондуктори.
Вагон здригається.
Ложечка в склянці
вдаряє, мов било у дзвін.
Склянка розколюється,
прозорі скельця опадають всередину.
Беру підстаканник,
іду в кінець вагона,
витрушую скалки,
несу підстаканник провідниці.
Де скалки, питається вона,
де скалки, питається вона,
ти їх викинув – отже, доведеться платити!
Потяг, що за потяг,
синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг, Господи!
Через те, що душа твоя теж тріснула, -
говорить вона, -
розкололась, осипалась, але ти
не викидаєш ці скалки,
перебираєш, розглядаєш по одній,
і як лише не набридне!
Так, відповідаю, бережу, струшую коробочку,
перебираю скалки й раню пальці до крові,
мажу ранки зеленкою, йодом, кров зупиняється,
а потяг продовжує рухатись, Господи!
Швидкий потяг, синій потяг,
Твій швидкосиній потяг!
2
Потяг! Що за потяг, Господи!
Синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг!
Світить ліхтарем зеленим
шестикрилий провідник,
і вагонів шум шалений
між небес веселих зник!
На кордоні потяг спиняють.
Перевірка документів.
Жінка в формі прийшла на роботу з донькою.
Доньці в школу на другу зміну.
Жінка відкриває паспорт,
дивиться пасажиру в лице: перевірка.
Вона ставить у паспорті штамп - стрілку,
просить пасажира відкрити рот,
кладе йому під язик дрібну античну бронзову монетку,
накриває лице пасажира подушкою,
виймає пістолет.
Донька в білому фартушку, з білими бантами
на туго заплетених кісках
сидить на відкидному стільчику
в кінці коридору.
При кожному пострілі вона здригається.
Потяг! Що за потяг, Господи!
Синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг!
Нарешті мама повертається,
бере доньку за руку
і виводить її на перон.
Вони йдуть у бік велетенського
сірого вокзалу, прикрашеного скульптурами
досконалих людей, котрим
належить майбутнє,
якщо лише майбутнє існує.
Мамо, тобі не страшно? – питає донька.
А що тут страшного, - відповідає мама, -
вони самі купили туди квитки,
а інакше туди не можна.
Подивися, ніхто з-поміж них не боїться,
не тікає і не кричить.
Не хвилюйся про них, донечко,
потяг приїде вчасно.
Там їх зустрінуть.
Потяг! Що за потяг, Господи!
Синій потяг, швидкий потяг,
Твій швидкосиній потяг!
Рівна дорога
Нічого з тобою не станеться.
Рівна дорога, Господи.
Рівна дорога, Господи,
зриті горби, ями засипані.
Добре попрацювали раби Твої!
Немає за що зачепитись.
Ні спіткнутись,
ні послизнутись.
Рівна дорога, Господи!
Занадто гарна дорога,
щоби бути занадто довгою.
Що ж ми біжимо, мов хто женеться,
біжимо, задихаючись, мов хто доганяє?
Женеться, доганяє, ось-ось ухопить.
Вирівняйте дороги Господу,
прямими зробіть шляхи Йому!
Рівна дорога, Господи!
Ні спіткнутись,
ні зачепитись,
ні послизнутись.
Рівна дорога, Господи!
Женеться, доганяє, ось-ось ухопить.
Рівна дорога, Господи!
Господи, що за риба!
Дев’ятий вал на десятий вал
кидає човен. Тримати штурвал
втомилась рука. Веслярі давно
прибрали весла. І де воно, дно?
О, що за риба велика, Господи,
що за велика риба!
І Йона сказав: Це мій гріх
тягне на дно усіх.
Краще вже я один потону,
забравши свою вину.
І за руки, за ноги тримаючи, вмить
його відпускають. І він кричить,
і рушає на глибину.
О, що за риба велика, Господи,
що за велика риба!
Тягнуть гріхи – тяжкий вантаж.
Бані медуз кришталеві аж,
пропливають повз, крижинки сердець
відносячи геть. Коник морський
хвіст загинає спіраллю. Мирський
світ останні горта сторінки.
На спині у краба – страшні пелюстки.
Ось і казці кінець.
Але що за риба велика, Господи,
що за велика риба!
Вода підступа до самої душі.
Йоно, пливи, й більш не гріши.
Ось тобі зябра – собі лиши
й дихай, ось плавники. Пливи,
риб’ячим вухом слово Господнє лови.
Сріблися лускою, вперед рушай,
Господь прощає – і ти прощай.
О, що за риба велика, Господи,
що за велика риба!
Буря стихла. Небес висота.
Глибоководні стоять міста,
життям наповнені. Що за народ!
Присоски, щупальці, риб’ячий рот,
клішні і вуса, й шпичак стирчить,
панцирі. Чуєш, тебе хтось зове, -
з натовпу хтось кричить, -
бачиш, Йона-пророк пливе,
по-риб’ячи промовля,
у водоростях пропливає повз.
А човен вцілів, і п’яний матрос
вигукує «Земля! Земля!»
