![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
актуальное
May. 12th, 2016 09:18 amОсь, що пише Іван Семесюк про долю російської мови й літератури в Україні.
.
"В чому полягає трагедія російськомовного контенту виробленого в Україні. А це дійсно культурна трагедія, і не важливо наскільки він проукраїнський, патріотичний, якісний і так далі.Він, цей контент, не увійде до "нового українського міфу", яким би якісним цей контент не був, і уже не входить. І у російський уже не увійде. А значить взагалі нікуди не увійде, поступово замуляється, затушується і зійде нанівець. В нікуди."
Є там й про поезію - вибачайте за мат, бо ж не мій.
"Те саме, фактично, з поетичним і літературним контентом. Нажаль, це так. Чи не на жаль, хз. На жаль в тому смислі, що шкода зусиль та енергії людей, котрі чомусь не здатні на ходу перебудовуватися, розвертати оцю громихающую творчу баржу, відчути суть нашого моменту котрий полягає в повній і цілковитій перебудові.
Так чи інакше, виробляти саме російськомовний культурний контент - це обслуговувати культуру, котра гине на очах. Все це через 30 років нікому буде споживати, як нікому зараз дивитися радянські телефільми в жанрі "виробничої романтики" або дитячі кіноказки зняті за сталінської епохи. Воно нікому в хуй не впилося, бо атрофувалася сама сенсорна система котра здатна це сприймати взагалі, бачити в цьому якийсь смисл.
Тому я завжди з гірким відчуттям сприймаю якісний російськомовний продукт зроблений талановитими людьми в Україні. Бо він просто до пизди. Хоча звучить дуже гарно, канєшно. А шкода. Наче вумні люди, віршики їбошать, окуляри на носі носять, а не розуміють."
Багатолітер, чи многабукафф, так.
Що я можу відповісти?
Це навіть не точка зору, а мрія - досить жорстока, дитяча мрія про остаточне винищення того, що здається Семенюку ворожім.
Таке "остаточне вирішення". Чи просто розважальний радикалізм.
Як усяка така мрія, вона не реалістична. Бо життя дійсно жорстоке, й доля сувора, але ж не настільки!
По-перше, Україна ще буде напівросійськомовною(на чверть? на десять відсотків?) десь протягом двох генерацій. По-друге, Путін не буде існувати віковічно. То ж те, що написано російською мовою на Україні може повернутися до Росії на правах емігрантської літератури. Як то вже було в СРСР у часи Перебудови. Ще є й переклади. Те, що сподобалось нашим україномовним сучасникам, може жити на правах перекладу в українській культурі. Дійсно трагічна втрата зацікавленності культурою у традиційному сенсі у новій генерації... Але й це не безнадюга. Щось загине, щось народиться. Що - ми (я про себе) вже не побачимо.
.
"В чому полягає трагедія російськомовного контенту виробленого в Україні. А це дійсно культурна трагедія, і не важливо наскільки він проукраїнський, патріотичний, якісний і так далі.Він, цей контент, не увійде до "нового українського міфу", яким би якісним цей контент не був, і уже не входить. І у російський уже не увійде. А значить взагалі нікуди не увійде, поступово замуляється, затушується і зійде нанівець. В нікуди."
Є там й про поезію - вибачайте за мат, бо ж не мій.
"Те саме, фактично, з поетичним і літературним контентом. Нажаль, це так. Чи не на жаль, хз. На жаль в тому смислі, що шкода зусиль та енергії людей, котрі чомусь не здатні на ходу перебудовуватися, розвертати оцю громихающую творчу баржу, відчути суть нашого моменту котрий полягає в повній і цілковитій перебудові.
Так чи інакше, виробляти саме російськомовний культурний контент - це обслуговувати культуру, котра гине на очах. Все це через 30 років нікому буде споживати, як нікому зараз дивитися радянські телефільми в жанрі "виробничої романтики" або дитячі кіноказки зняті за сталінської епохи. Воно нікому в хуй не впилося, бо атрофувалася сама сенсорна система котра здатна це сприймати взагалі, бачити в цьому якийсь смисл.
Тому я завжди з гірким відчуттям сприймаю якісний російськомовний продукт зроблений талановитими людьми в Україні. Бо він просто до пизди. Хоча звучить дуже гарно, канєшно. А шкода. Наче вумні люди, віршики їбошать, окуляри на носі носять, а не розуміють."
Багатолітер, чи многабукафф, так.
Що я можу відповісти?
Це навіть не точка зору, а мрія - досить жорстока, дитяча мрія про остаточне винищення того, що здається Семенюку ворожім.
Таке "остаточне вирішення". Чи просто розважальний радикалізм.
Як усяка така мрія, вона не реалістична. Бо життя дійсно жорстоке, й доля сувора, але ж не настільки!
По-перше, Україна ще буде напівросійськомовною(на чверть? на десять відсотків?) десь протягом двох генерацій. По-друге, Путін не буде існувати віковічно. То ж те, що написано російською мовою на Україні може повернутися до Росії на правах емігрантської літератури. Як то вже було в СРСР у часи Перебудови. Ще є й переклади. Те, що сподобалось нашим україномовним сучасникам, може жити на правах перекладу в українській культурі. Дійсно трагічна втрата зацікавленності культурою у традиційному сенсі у новій генерації... Але й це не безнадюга. Щось загине, щось народиться. Що - ми (я про себе) вже не побачимо.
