verses

***

мы все - неизвестные солдаты,
павшие в неравной борьбе с природой.
наши лица, фамилии, имена и даты
никому не нужны, до-мажорной кодой
завершаются только симфонии и концерты,
написанные Моцартом в юные годы.
мы брошены, словно в ящик конверты.
мы вышли из жизни, как выходят из моды.
а что сохранилось в пространстве трехмерном
(четвертое - время - плохой хранитель)
висит, как в старом шкафу фанерном
покойного деда военный китель.

Вірші українською

***
Казак Мамай с бандурой и трубкой,
при сабле, в ногах - мушкет,
перерыв между пьянкой и рубкой,
как в офисе - на обед.
Конь привязан на заднем плане
к стволу молодого дубка.
Есть порох в пороховницах, есть горилка в стакане.
Жаль, что жизнь коротка.
Есть нечто в этих народных картинах,
как хочешь - так понимай.
Если кто лежит на мягких перинах -
он - не казак Мамай.
Если кто не умеет играть на бандуре
и саблю в руках не держал,
должно быть женился на злобной дуре
и век перед нею дрожал.
У кого до плеч усы не свисали,
пусть локоть кусает свой.
Не с него казака Мамая писали,
и кому он нужен такой?

***
Козак Мамай з бандурою й люлькою,
шабля, мушкет, все як слід
перерва між п'янкою і рубкою,
як в офісі, на обід.

Кінь прив'язаний рано вранці
до стовбура молодого дубка.
Є порох в порохівницях, є горілка у склянці.
Шкода, коротке життя козака.

Є щось у цих народних картинах,
розумій, але ж не замай..
Якщо хтось лежить на м'яких перинах -
він - не козак Мамай.

Якщо хто ніколи не грав на бандурці
і шаблею рубати не вмів,
мабуть він одружився на злісній дурці
і вік перед нею тремтів.

У кого вуса до плечей не звисали,
хай лікоть кусає свій.
Не з нього козака Мамая писали,
та й кому він потрібен такий?

***
Дітовбивці прямують до Віфлеєма -
наказано вирішити проблему:
хлоп’ят до двох років - під ніж, в небуття.
А з Віфлеєму, з рідної хати
тікають Йосип, Пречиста Мати
і ще не подібне до Бога Дитя.

Тікайте, – так Янгол сказав їм з неба,
але не сказав: попередити треба
сусідів, щоб також збирались в дорогу,
не можуть – нехай немовлят сховають.
І от – діти мертві, мадонни ридають,
і тут не вдієш уже нічого.

Плаче Рахіль – бо вона невтішна.
Світло пішло, скрізь пітьма кромішня.
А в небі, між ангелів і святих –
ровесники-хлопчики білосніжні,
що за Ісуса померли раніше,
ніж був сам Ісус розіп’ятий за всіх.

(ред Лани Перулайнен)

***
Сюжет Різдва постійний. Інша справа - пейзаж.
Північний він, чи південний, сільський, чи міський.
Допоможе справі художника неочікуваний персонаж:
селянин з в'язкою хмизу, чи озброіний вартовий,
замовник-єпископ у печери в юрбі людській,
радісній, що дивується - звідки ажіотаж?

А ось і сани їдуть повз місцевості сніговій ,
сумну пісню співає, ямщик, замерзаючи у санях,
солдати вперед багнетами йдуть в свій останній бій,
а ось і іншого немовлятку заколисує мама - спи, хороший мій!
А ось до ешафоту у возі везе юдея лях. .
Ось зеків конвой веде - крок у бік ступити не смій.

Крок в сторону від Різдва - і скільки різних людей!
Війна і розбій, торгівля, - славетний товар повій
Ось піонерські краватки на шиях радянських дітей.
Ось робочий йде до свободи через запій,
Ось грішник іде до Спасіння на стежці вузький,
до Спасіння немає широких шляхів, то ж йди, мерщій!

Крок в сторону - бачиш долю такою, якою була,
яка є і буде - природа людей не нова.
Але крок до Різдва - і бачиш все те ж - осла і вола,
над яслами хмарка ангельського тепла,
в яслах Слово Господнє, і що нам людські слова?
І в небі Зірка, що всіх нас кудись вела.

9.01.17