вірші українською
Jun. 24th, 2018 08:48 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
borkhers***
Розкажи мені новини про тих, хто зазнав
аварії в поїздах, літаках, про хлопця, що заблукав
на центральній площі столиці, про розпусту в монастирях,
про чоловіків, що неспроможні в стіну забити цвях.
Про звичаї та традиції. Про змагання з брехні,
де ми усіх подолали, пліз, розскажіть мені.
Хочу дізнатися, доки мої не скінчилися дні.
Інших новин не буває, хіба що вибух-терор,
на ринку, в мечеті, чи давній голодомор,
чи початок війни на смерть - яке там життя?
Спочатку злочин, як пощастить - каяття.
Овчинки не варті вичинки. Не всяке слово в рядок.
Сідає правнук полку в інвалідний візок,
дивиться на піщинки зірок на березі вічній ріки,
яких не досягне навіть довжина Господньої руки.
Петербурзька повість
Місяцями не бачили сонця: то хмари, то смог,
то сірчаний туман. Життя, що недопалок під каблуком,
згаслий, розплющений. Ближче до вечора якось зміг
продихатися, стоїш під стовпом стовпом,
озирнувся, витер накип білу з посинівших губ,
розгорнув газету під ліхтарем, ось, почитай:
пишуть, ходить по місту вовкулак-душогуб,
в мідному чайничку варить кривавий чай.
У срібному підстаканнику тонкий стакан дзвенить,
скибка лимона - жовтий на чорному, кам'яний рафінад.
Місяцями не бачили сонця, імла піднялася в зеніт,
скрипить кістяна нога, вже близький фінал.
Гримить трамвай, дзвенить рояль з вікна. Наприкінці
шукай вітру в полі смерть, як в "холодно-гаряче".
Стоїть під ліхтарем чахоточнік, газетку тримає в руці,
вовкулак-душогуб, присвистуючи, заглядає через плече.
Про псалом 90
Ось, кожен день читаєш:
"Впаде тисяча з боку від тебе,
і десять тисяч праворуч від тебе,
а до тебе ж не дійде
тільки дивитися будеш очима своїми ... "
Спробуй уявити це:
тисяча трупів біля тебе,
десять тисяч убитих по правицю твою,
а ти все стоїш і дивишся,
стоїш, як укопаний, і дивишся,
дивишся в усі очі,
і погляд твій не затьмарюється.
***
Вчитель сказав:
Не варто вдаватися до внутрішнього споглядання
так глибоко, що не помічаєш цвітіння фруктових дерев.
Його запитали: А чому Ви говорите про це
в самому кінці осені?
А що, хіба зараз кінець осені? -
запитав Вчитель
і, похитавши головою,
занурився в мовчання.
***
Немовлям
він не брав материнські груди
у середу і п'ятницю.
Господь умудрив його
не їсти молочне в пісні дні.
Коли його підносили до грудей
він закривав очі,
щоб не бачити неналежне.
Він ніколи не торкався матері.
Він завжди був мовчазний.
Ледве навчившись ходити
він пішов в монастир
там і залишився.
Там виріс, там і постарів.
На його віку не сталося
ні глада, ні мору, ні землетруса
ні потопу, ні нападу іноплемінників.
В ночі безперервно він благав Пречисту
послати йому страждання.
І Благословенна явилася йому
у монастирському саду
і сказала: "Ніколи не проси
того, що маєш в надлишку".
Розкажи мені новини про тих, хто зазнав
аварії в поїздах, літаках, про хлопця, що заблукав
на центральній площі столиці, про розпусту в монастирях,
про чоловіків, що неспроможні в стіну забити цвях.
Про звичаї та традиції. Про змагання з брехні,
де ми усіх подолали, пліз, розскажіть мені.
Хочу дізнатися, доки мої не скінчилися дні.
Інших новин не буває, хіба що вибух-терор,
на ринку, в мечеті, чи давній голодомор,
чи початок війни на смерть - яке там життя?
Спочатку злочин, як пощастить - каяття.
Овчинки не варті вичинки. Не всяке слово в рядок.
Сідає правнук полку в інвалідний візок,
дивиться на піщинки зірок на березі вічній ріки,
яких не досягне навіть довжина Господньої руки.
Петербурзька повість
Місяцями не бачили сонця: то хмари, то смог,
то сірчаний туман. Життя, що недопалок під каблуком,
згаслий, розплющений. Ближче до вечора якось зміг
продихатися, стоїш під стовпом стовпом,
озирнувся, витер накип білу з посинівших губ,
розгорнув газету під ліхтарем, ось, почитай:
пишуть, ходить по місту вовкулак-душогуб,
в мідному чайничку варить кривавий чай.
У срібному підстаканнику тонкий стакан дзвенить,
скибка лимона - жовтий на чорному, кам'яний рафінад.
Місяцями не бачили сонця, імла піднялася в зеніт,
скрипить кістяна нога, вже близький фінал.
Гримить трамвай, дзвенить рояль з вікна. Наприкінці
шукай вітру в полі смерть, як в "холодно-гаряче".
Стоїть під ліхтарем чахоточнік, газетку тримає в руці,
вовкулак-душогуб, присвистуючи, заглядає через плече.
Про псалом 90
Ось, кожен день читаєш:
"Впаде тисяча з боку від тебе,
і десять тисяч праворуч від тебе,
а до тебе ж не дійде
тільки дивитися будеш очима своїми ... "
Спробуй уявити це:
тисяча трупів біля тебе,
десять тисяч убитих по правицю твою,
а ти все стоїш і дивишся,
стоїш, як укопаний, і дивишся,
дивишся в усі очі,
і погляд твій не затьмарюється.
***
Вчитель сказав:
Не варто вдаватися до внутрішнього споглядання
так глибоко, що не помічаєш цвітіння фруктових дерев.
Його запитали: А чому Ви говорите про це
в самому кінці осені?
А що, хіба зараз кінець осені? -
запитав Вчитель
і, похитавши головою,
занурився в мовчання.
***
Немовлям
він не брав материнські груди
у середу і п'ятницю.
Господь умудрив його
не їсти молочне в пісні дні.
Коли його підносили до грудей
він закривав очі,
щоб не бачити неналежне.
Він ніколи не торкався матері.
Він завжди був мовчазний.
Ледве навчившись ходити
він пішов в монастир
там і залишився.
Там виріс, там і постарів.
На його віку не сталося
ні глада, ні мору, ні землетруса
ні потопу, ні нападу іноплемінників.
В ночі безперервно він благав Пречисту
послати йому страждання.
І Благословенна явилася йому
у монастирському саду
і сказала: "Ніколи не проси
того, що маєш в надлишку".
