вірші українською

[borkhers]

Ода до двох Тарасів (один з них Тарас Федюк)

1
І виріс я на чужині,
і старію у перлині,
біля старій калюжі. Ні,
то не калюжа - кажуть - море,
яке колись було прозоре,
а зараз - чорне та брудне.
Але для мене - все одне.
чи понт воно, чи та таласса.
Зі мною зараз два Тараси,
все інше - марне, все -мине.

2.
Мені однаково, чи буду
я тут похований, чи ні.
Бо що мої останні дні -
осінні влітку, й навесні.
Вони сумні, але - ясні.
Я люблю дачну халабуду,
кохаю жінку - милу Люду,
життя минає як у сні.
На жаль тут не бракує бруду.

3

Живи велика Україно!
Тут не "берьозка і рябина",
ні - червоніє журавлина,
замість "берьозки" тут верба.
На місті радощів - журба
приймавє у обійми сина.
Тут за добою йде доба.
Народ тут мирний, незаможний,
на жаль, донині неспроможний
крадія скинути з горба.

4.

Мені однаково, чи місто
загине, взяте у намисто
перлин Кадора, чи його
майбутнє у руках Будови,
однаково - мені полови
такої вистачить на вік,
в Одесі вистачить калік,
яким мій розум - це дурниці.
Бо ми усі - "зальотні птиці"
Всі повтікали - я не втік.

5.
Новітний суржик в серці зріє,
і серденько інфарктне мліє,
і руки старії тремтять,
і калічні слова літять,
і зупунитись вірш не вміє,
тече безглузда низка дум,
в нейронах - електричний струм.
Тікай від мене, марна мріє!
Минає літо. Президент
тебе перетворить у щент.

6.

О Чорне море! О народе!
Безсмертний податковий коде!
Війна, що ще триває десь,
в старовину казали "днесь
та нині й присно на навіки".
Дістав Вакула черевики
своій Оксані. Катерина
у краплі жовтого бурштина.
Я був колись да вийшов весь.
І доля наша триєдина:
надія, зрада, і мерці
зустрінуть нас наприкінці.