актуальне

Юлія П’ятецька,
журналістка:

«Язик як орган людського тіла може бути хворим. Мова як засіб спілкування нездоровою бути не може. Не буває ніякої «мови ворога», також як не буває «мови друга».

Мова — це спосіб комунікації, а вона сама сформувався до того, як з’явилася держава з усіма правовими основами.

«Мова ворога» — це частина психопатичного дискурсу, який почав активно формуватися, коли загострилось мовне питання в Україні. Все це розпалюється штучно. Підміняються якісь основні важливі поняття.

Моя думка:

Я вважаю, що мова, як засіб комунікації може бути хвора. Більш за те, вона може й вмерти - є ж так звані "мертві мови"! Є досить багато "мовних хвороб", найбільш розповсюджена - суржик, сленг кримінальних угрупувань, неписьменність. Мова може зазнати значних соціальних й культуральних деформацій.
Одну з таких деформацій переживає (сподіваюсь, переживе й видужає) російська мова. Брехня й агресія носієм якої все частійше стає вона - то є вірус, проти якого не існує ліків, крім зміни режиму й тривалого часу. Так, є досить багато людей, які пишуть й розмовляють здоровою мовою. Так в еміграції зберігалась літературна мова, коли російська мова зазнала деформацій у часи більшовиків (т.з. "новояз" Оруелла)....

verses

сонет

апофеоз войны. пирамида из черепов.
верещагин. вороны на небосклоне.
такое увидишь разве что на афоне.
черепа монахов с крестами на скатах лбов.

апофеоз духовной брани таков.
черно-белый. не красочный как на иконе.
древо жизни засохло. ворон гнездится в кроне.
и Господь в короне и ризах из тонких шелков.

на стене музейной в рамочке золотой
апофеоз войны. верещагин. из черепов пирамида.
варится смертный бой в иловайском котле.

страданье народа корчится под тяжелой пятой
тирана. на тощем монахе прохудилась хламида.
ребенок ищет золотые коронки в серой золе.

verses

***
Мовлення теж хворіє й мова вона теж вмирає.
це тільки терновий кущ палає та й не згорає
бо не вмирає Той, хто багаття це розпалив.
Тільки Слово Його невмируще, а наше слово
як померла бджола у вулику - пам"ятаєте Гумільова?
бо Слово фортеці руйнує такий собі нарратив.

Ми не можемо вбити Слово Боже, але ж вороже,
що вбиває нас, хто йому допоможе?
Тільки ми, образу зберігаючи десь у грудях,
чи в кістках, чи десь у велкиому хворому тілі
чи у морі де ходять ненависті темні хвилі,
чи в степу широкому, в якому втрачено шлях.

***
у перспективі кожне дерево поліно колода чи плаха
а поки що між гілок клацає мала птаха
в перспективі всі ми пригорща праху
навіть ти козаче впертий не знаєш жаху

навіть ти ледаче шабля люлька-бандура
кінь прив'язаний неподалік у коняки губа не дура
щипає травичку дивиться чорноокий в козацьку спину
а козак співає-волає на всю Україну

а вся Україна чує-слухає бо не почути не можна
повна пляшка у перспективі пляшка порожня
тому-то і ридає-плаче верба біла бурхливо
що їй не до вподоби загальна ота перспектива

що охолоне земля покриється льодяною корою
нічого не росте ані на горі ані під горою
і що залишається тут герою зі співом й грою
тому-то смутно часом навіть герою

актуальное

Тут высказывается мнение, что я декларирую отрицательное отношение к русскому языку и тем самым лью воду на мельницу крайнего национализма (или на колесо истории, или на колесо сансары, вечно я все путаю). Более того, я якобы публично отрекся от русского языка.

Все эти слова. разумеется, полная фня.

Я декларирую свое отрицательное отношение к российскому милитаризму, который, к сожалению, влияет на русский язык. Эти вещи не следует путать. Язык тут, казалось бы, страдалец. Как и его верная спутница - русская литература. Но, как писал Фрейд - тень от объекта падает на эго. Тень от милитаризма падает на "эго" русского языка и русской культуры. Да, я мог бы спрятать голову в песок (или песок в голову? - вечно я все путаю) и ограничиваться девятнадцатым веком ("что зачем нам двадцатый век, если есть уже девятнадцатый"(с). Но и тогда мне нужно было бы забыть о многом. Я мог бы забыть, что русская литература почти всегда о войне или рядом с войной. Забыть об одах Ломоносова и Державина, забыть о том, что даже христианство здесь превратилось в воинский культ (сим победиши). Стереть ластиком "Дневники писателя", забыть о славянофилах.... Но зачем мне забывать: Альггеймер еще не постучал в мою черепную коробку. Вот тут-то самое рискованное заявление. Огромный пласт военных, победных текстов имеет инерцию во много тысяч раз усиленную трансформатором телевидения и кинематографа.Эта инерция - ливневый шквал, камнепад, деформирует, а не реформирует ментальность. Ошибка думать, что тысячи текстов такого рода не портят язык. Надеюсь, ошибка и то, что язык с необходимостью порождает такую ментальность, хотя теория лингвистического детерминизма, особенно в ее "жесткой" форме утверждает именно это.

Если бы я жил в России, я был бы в "пятой колонне". Но я - гражданин Украины. За четверть века независимости я ни разу не приходил в восторг от правительства, даже в дни первого Майдана, хотя сердце мое было с Майданом, а не с ОМОНом.
Но быть "пятой колонной" здесь в дни необъявленной войны стыдно. Я могу перечислить язвы украинского общества. Но сначала пусть прекратит литься кровь и звучать выстрелы. Все.

verses

***

в блеклом чае плывет лимонная долька
всех причесок бокс полубокс канатка и полька
бокс понятно и голова вроде боксерской груши
раздражение кожи в стороны красные уши

раздражение кожи в стороны красные уши
в школе по литературе гоголь мертвые души
ноздрев коробочка собакевич словесны портреты
чичиков едет на бричке за неименьем кареты

ты посылаешь к черту тебя посылают на хер
гоголь сделал с дворянством что с головой парикмахер
училка делит по схеме поэму мертвые души
и это напоминает схему разруба туши

эта схема висит в пустом магазине на стенке
бутерброд в газете будет съеден на переменке
вместе с яблоком твердым кислым без червоточин
после школы в тир жаль что прицел неточен