verses

***
Петушок на высоком готическом шпиле -
в честь отреченья Петра.
Тучи небо заполонили.
Ливень, как из ведра.

Под уклон потоки вдоль тротуара,
пузыри на поверхности луж.
Под черным зонтом - пожилая пара,
жмется к старухе муж.

Бог их окликнул. Они оглянулись.
Это еще не предел.
Вот фонари засветились вдоль улиц.
Вот и трамвай подоспел.

Вірші українською

***
Щодо Середньовіччя
воно трапляється досить часто й триває
досить довго - наше життя зазвичай
його не перекриває.
Це доля царів, ченців й небогих, архієреїв
мертвих незайманих дів, Imago Dei в
кожній людині й в камінні довгастих статуй,
сліпих від народження, в спадаючих складках,
застиглих в нішах. Тіло Христове в облатках.

Від середніх століть залишаються лише споруди.
Камінь на камінь навалюється всім тілом.
Фортеці та замки, куди не подивишся - всюди.
Кат точить сокиру чи мотузку натирає милом.
Дами по вуха в суперечках й марноті.

Синагога з зав'язаними очима стоїть в скорботі.
Поруч з нею посміхається Церква. - бачить янголов зграю.
Середньовіччя буває у мертвих. Нам від минулого раю
Залишається античність, відродження. Що ще - не знаю.
Ми будуємо, ми маршируємо . Під звуки грачиного граю
виносять прапор. Тремтіть, єресь й крамола!
Слідом за прапором Свобода приходить гола,
Ні опіру, ні слухняності вона не терпить навколо.

Середньовіччя в відстої. Відродження –от це круто.
Ось воно знову підступає впритул до гетто,
Де упаковані в міцні стіни (брутто)
Страх і тремтіння єврейської душі (безплотне нетто).

**

І ще бачила стіл, а за столом дідів,
що сіли вечеряти після денних трудів.

У кожного - ложка зі свастикою у вінку,
на сталевому нержавіючому черешку.

У кожного за поясом широкий німецький штик.
встромиш його у ворога, він покричав і затих.

І ще діди додому пригнали з фронтів
кнура, волів, ягнят та інших скотів.

Пригнали і ріжуть на тиждень по одному.
Третій рік є свіже м'ясо в дому.

Вариться борщ в котлі. Пара йде з котла.
У борщі буряк і ціла - голова вола.

Двиться око воляче. Роги стирчать з котла.
Дід б'є ложкою об стіл -ох, гарна вечеря була!

***

в щілинах розчленованої землі потоки мертвої води
виходять з берегів як дощі з хмар
дощі живі господні дякую за труди
за те що ти є і ти такий великий Небесний Цар
придивлюєшся всюди залишаєш сліди
до яких принюхуються зграї вовків-примар

опускають гострі жовтоокі морди в траву
шерсть дибки встає на холках лапи на ширині
плечей розставлені нічого і це переживу
а чи надовго переживу мене не турбує ні
спас на крові а треба б щоб на плаву
треба б на траві жива вода жива трава навесні

а треба б ранковий щебет гомін і посвист дрібних птах
і все в цвіту і не в'яне колір на весь світ
прокинешся і все не так, а треба б так
як ще ніколи і поки ще немає бо втрачено слід
і ти з короною на голові і усмішкою на вустах
притискаєш палець до губ розмовляти не слід

***

У місті, оточеному стінами, потім ворогами,
потім - архангелами з крилами, потім - чортами з рогами,
у міському саду, де ротонда з мазуркою духовою,
де фонтан - не фонтан, але вважають музичним,
де собака радіє з власником флегматичним
де, здається, бронзовий лев киває вам головою,

так от, у цьому місті, мерці- вітці на цвинтарі (лихо!)
поводять себе , як діти у яслах, тихо,
чекають нащадків в гості або на ПМЖ,
але живі аж надто жваві і сміхом здоровим
вони подібні вільним дітям дворовим
перед якими мами ходять голими і в негліже.

Так, безсоромність у нас крові, а також у дурі природній,
ми зовсім не сіль землі в щіпці Господній,
так і місто наше не стоїть на вершині гори,
і світильник наш не на столі, а під спудом,
він нікому не світить, і повсякденним блудом
ми не засмучуємо один одного, але тішимо до пори.

Я народився після війни. але бачив живцем руїни,
жартував про підводний човен в степах України,
про арії Ленського "Чи паду продертий дрючком".
На допитах в органах мовчав або брехав, червоніючи.
Знав товариш майор, що брешу погано, не вміючи,
він ловив мене, як капусницю ловлять сачком.

Він ловив мене, але не спіймав, так, філософ Григорій?
Всякому городу нрав, права і купа історій,
от тільки був вітер замість розуму у нас в головах .
Гарний і свіжий вітер з йодистим запахом моря,
і ,своєю присутністю місто не ганьблячи, не знаючи горя
я дивився на прекрасні будинки що руйнувался на очах.

***

де мій сором? де провина?
де моя оселя?
дивлюсь - ось жива людина,
а це - тверда скеля

дивлюсь - дерево квітуче,
торкаюсь - каміння
мертве все. одне живуче
скорботи насіння.

дивлюсь-бачу синє море,
а це - скло зелене.
дивлюсь - радість, бачу - горе
скажене, шалене

дивлюсь-бачу працю щиру
(нічка темна, хмарна).
дивлюсь - кат бере сокиру,
а це - праця марна

Боже мій! що нам робити?
що робити з нами?
сплять Твої слухняні діти
щасливими снами.

скеля там - жива людина,
квітне там каміння,
там чекає блудна сина
ласки проміння.