![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Aug. 13th, 2017
и еще учили малых детей не бояться больших собак
но дети пугались и заиками в мир вошли
заики не виноваты их воспитали так
их растили солдатами но они росли как могли
росли от горшка два вершка пехотинцы под стол
штаны на лямках младшая группа обязательный сон дневной
отец с бутылкою пива раз в месяц ходил на футбол
мать управляла семьей а могла управлять страной
а страна большая каждый год на новом витке
а враг не дремал строил козни исподтишка
и великаны вели больших собак на поводке
мимо заик пехотинцев под стол от горшка два вершка
вірші українською
Aug. 13th, 2017 08:46 amСлухаючи різкі крики чайок, згадую красунь часу, що безповоротно пішов.
*
Чому розкричався птах?
Ходить повільно по піску, вигинає шию,
розкриває дзьоб, розставляє крила,
але не злітає; кричить, видаючи різкі звуки,
слухати їх майже нестерпно.
*
Чомусь зараз згадую красунь минулого часу,
Їх зачіски, шпильки, сандалі, розшиті золотом сукні.
Нерухомі обличчя, схожі на розфарбовані маски,
але очі сяяли усією життєвою повнотою
*
Одна така йшла по берегу океану
в супроводі слуги з дерев'яним відерцем.
Це був час відливу.
Вона піднімала то рибку, то краба,
щось ледве живе, залишене на піску водою,
і опускала у відро, оголяючи руку по лікоть.
*
Потім, схилившись, вона спостерігала,
як повертається життя повільно та поступово.
Краби ворушили очима і розставляли клішні,
риба, що лежала на боці, починала плескатися.
Красуня повертала їх океану, входячи по коліно у воду, підводячи полу сукні. Слуга йшов услід за нею.
*
Заповідь Будди, збереження життя.
Це треба робити своєю рукою,
інакше - для чого твоя доброчесність?
*
Лише мить я бачив її ступні і кісточки,
але жест, коли вона підводила сукню!
І уся вона ніби стоїть перед моїми очима.
*
Бувало, що чайка, тут же хапала випущену рибку
і відносила на берег.
Праця пропадала даремно.
Але красуня не засмучувалася: Будда учив
дотримуватися усунутністі.
Якою була вона в обіймах свого чоловіка?
*
Ясний ранок.
Чайка кричить, вигинаючи шию.
Скоро почнеться прилив.
Світ обезлюдів.
***
Прощай, Атлантида! не все же нырять за тобой,
как на Крещение в прорубь вперед головой.
На дне блестит поповский серебряный крест.
Из ближней церквушки за версту слыхать благовест.
Но в Атлантиде нет ни церквей, ни икон.
Слышим звон, да не знаем откуда он.
Прощай, Атлантида! Там был порядок такой,
какой навести можно только железной рукой.
Но железо в воде ржавеет. Тиной рука обросла.
Кормчий горюет - нет ни руля, ни весла.
Осьминог обнимает колонну. Краб ползет к алтарю.
Привет от зрячего слепому поводырю.
Прощай. Атлантида, небольшой материк.
Рот разевает рыба, но под водою крик
почти не слышен, мыслей подводный ход
подвижнее, чем потоки летейских вод.
Прощай, Атлантида! Ты выпила славу до дна
морского, и как солона она!