![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
borkhersНаторкнувся на пост на захист одеського мифу, думаю, то реакція на нариси есеї, яку я малими порціями друкую на ФБ й маю - не приховую це - надрукувати її ще десь.
Я багато разів чув, що миф - необхідний грунт для будівництва країни, суспільства, міста,ідентичністі городянина. Так, якщо миф відштовхується у далеку давнину й не впливає на сьогодення. Ні, якщо миф має коротку історію й визначує свідомість сучасника. Двічі ні. якщо коло мифу зформована каста жерців, які приносять цьому мифу у жертву культуру й таланти та - не в останню чергу - реальну історію. Бо такий миф насамперед - брехня. А ідентичність, яку засновано на брехні, не може не бути брехливою.
Наприклад. Яку роль у ідентичністі городянина Риму грає миф про те, як Ромул вбив Рема? Чи є тут заклик до помсти нащадкам Ромула від нащадків Рема? Аж ніяку.
А ось новий миф про вбивство царя Миколая Другого євреями згідно з вимогами сатанинського рітуалу. Зрозуміло, що адептами такого мифу є шалені юдофоби.
Але повернемость до нашої Одеси.
1. Миф: Одеса місто багатонаціональне, де усі народи були братами й з повагою ставилися один до одного.
Правда: в Одесі завжди були міжнаціональні сутички й криваві погроми. У часи окупації в Одесі загинуло більш ніж 100 000 городян-євреїв. Німців, греків, італійцев у сталінські часи вислали з Одеси за етнічною ознакою. Протягом останніх десятиріч радянської влади у Одесі квітнув державний антисемітизм.
2. Миф: Одеса - місто мистецтв, тут народилася велика література, південно-російська школа - Бабель, Багрицький, Олеша, Ільф й Петров, Катаєв, тощо.
Правда: Усі ці письменники покинули Одесу юнаками й свої твори писали й друкували переважно у Москві, де й мешкали. У листуванні вони характеризують наше місто дуже суворо. У творах навпаки малюють романтичну картину міста. За виключенням останніх творів Катаєва, у яких перші роки радянської влади в Одесі намальовані чорними фарбами.
Я багато разів чув, що миф - необхідний грунт для будівництва країни, суспільства, міста,ідентичністі городянина. Так, якщо миф відштовхується у далеку давнину й не впливає на сьогодення. Ні, якщо миф має коротку історію й визначує свідомість сучасника. Двічі ні. якщо коло мифу зформована каста жерців, які приносять цьому мифу у жертву культуру й таланти та - не в останню чергу - реальну історію. Бо такий миф насамперед - брехня. А ідентичність, яку засновано на брехні, не може не бути брехливою.
Наприклад. Яку роль у ідентичністі городянина Риму грає миф про те, як Ромул вбив Рема? Чи є тут заклик до помсти нащадкам Ромула від нащадків Рема? Аж ніяку.
А ось новий миф про вбивство царя Миколая Другого євреями згідно з вимогами сатанинського рітуалу. Зрозуміло, що адептами такого мифу є шалені юдофоби.
Але повернемость до нашої Одеси.
1. Миф: Одеса місто багатонаціональне, де усі народи були братами й з повагою ставилися один до одного.
Правда: в Одесі завжди були міжнаціональні сутички й криваві погроми. У часи окупації в Одесі загинуло більш ніж 100 000 городян-євреїв. Німців, греків, італійцев у сталінські часи вислали з Одеси за етнічною ознакою. Протягом останніх десятиріч радянської влади у Одесі квітнув державний антисемітизм.
2. Миф: Одеса - місто мистецтв, тут народилася велика література, південно-російська школа - Бабель, Багрицький, Олеша, Ільф й Петров, Катаєв, тощо.
Правда: Усі ці письменники покинули Одесу юнаками й свої твори писали й друкували переважно у Москві, де й мешкали. У листуванні вони характеризують наше місто дуже суворо. У творах навпаки малюють романтичну картину міста. За виключенням останніх творів Катаєва, у яких перші роки радянської влади в Одесі намальовані чорними фарбами.
