verses

Подражание Лажечникову

У зайца избушка была лубяная, а у лисы - ледяная.
Но не лисица - императрица велела построить ледяной дом.
И Снежная королева в таком же заперла Кая,
а Герда замерзшее сердце Кая отогрела с трудом.

Но что там Андерсен! У всех здесь дома ледяные,
здесь свадьбы уродцев справляют и кладут новобрачных на лед.
Вспоминают, как хорошо жилось при Чингисе и при Батые,
как славянка рыдала, провожая еврея в последний полет,

И опять же - скульптуры из льда, батальные сцены,
прозрачные, белые, хладные чудо-богатыри.
И опять же - на рынке заморожены цены,
И северное сияние надежней весенней зари.

И нет ничего прекраснее подледного зимнего лова:
то рыбу, то рака, то ящера вытащишь из глубины.
а то, что пригреет солнышко, и нас оставит без крова,
так это народные сказки, предания отмороженной седины.

Взять хотя бы вот эту сказку о дружбе народов,
о балете, в котором мы впереди планеты негодной всей!
Сияет дворец ледяной. Тут повенчали шутов-уродов,
и придворный-притворный поэт читает оду на случай сей.

verses

Три вiрши про свiтлини

***
Старша група дитячого саду,
або співробітники урядової контори
на фоні урочистого фасаду,
або тi що вчилися у військово-морській школі,
на палубі легендарної Аврори,
що стоїть на вічному приколі.

Це змушує згадати про Ван Ейка.
Але всеж-таки не вистачає чогось на світлині:
немає жодної живої людини.

Не знайдеш таких у світі цілому -.
У нас все погано, а у них все в нормі.
Тому-то вони стоять рядами в білому,
а не в чорних костюмах і не у військовій формі,
не в шортах і гольфах, не в тільниках-смужках -
тут інший дрес-код, інші закони.
Якщо б ми стояли на таких лучках,
ми б теж одягли білі хітони.

Ми б бачили Агнця на постаменті алом,
тонкий хрест, золоті ріжки і копитця.
А фотографи б горбатились під чорним покривалом,
і спалахував б магній, і вилітали б птиці.
І летіли б під небом й повертались знову,
а ми б стояли мирно й де та сила ворожа?.
І були б ми, як кажуть що вiзьмеш с такого?,
куди нi погляньте - скрізь тільки ласка Божа.

***
Тоді фотографувалися один раз
в кілька років,
в студію збиралися довго і ретельно,
гладились сорочки, чистилися костюми,
стрижка і зачіска були ідеальні,
краватки для чоловіків обов'язкові,
як маленькі лакові сумочки для жінок.

Зіграємо в яшик,
яшик - апарат
з цінних порід дерева з цейсовским об'єктивом,
Фотограф - майстер світлопису - живцем
накритий чорним покривалом,
увага, зараз вилетить пташка.

Спалах магнію. Вилітає пташка -
двоголовий орел Російської чи Австро-Угорської імперій,
або - одноголовий орел Німеччини,
хижі птахи історії,
І знову спалахи, цього разу супроводжувані
громоподiбними звуками канонади,
суєтою безглуздих військових дій.

Ось і фотографія пари: він у військовій формі,
вона у формі сестри милосердя з хрестами
на білій хустці і фартуху.

І де ті костюми та сукні?

***
Так, до фотографа в студію збиралися, як в театр,
то як артисти в гримерці,
то як глядачі. на яких будуть дивитися:
у театрі всі актори, а світ -театр.

На фотографії вони будуть урочисто стояти
перед залом, наповненим нащадками,
кожен ряд - наступне покоління.

Втім, як правило, ці зали майже порожні,
кілька людей в першому ряду,
кілька в другому.

Спектакль не вдався.