вірші українською

[borkhers]

***
Кажуть - поет Херсонський давно помер,
як колись зникли два Борі - жовтенятко і піонер.
як помер студент, розпався, як прогнилий СРСР.
як гипсова статуя розвалився у щент.
Тільки доктор ще крекче - померти ще не настав момент.

Ще крекче, вимірює хворому артеріальний тиск,
а собі не вимірює - бо навіщо воно?
Похилий вік має високий риск -
напис "кінець" на екрані, в житті, як в кино.
Ще крекче, кульгає сивий вздовж річки Стикс.
Чорна вода та прозора, можна побачити дно.

Кажуть - вірші його це сухі рядки,
між якими емоцій та почуттів не знайдеш.
Він повторює сам себе - були подібні чутки.
Це темний ліс - зайдеш й сам пропадеш.
Хоче старий бути розумним, та навпаки
не буде розумним, хто пише подібний треш.

А доктор він ще згодиться, бо добре вчився колись,
й протягом десятиріч вчитися не покидав.
Не заважає лікареві, що почуття вляглись,
важливо, щоб назви ліків добре він пам'ятав.
Для хворого я не помер - звертайся і не боїсь.
А для читача я давно страховиськом став.

Так, я поет - примара, біжить від мене, читач,
слухай дівчинку, що встала на табурет.
Бо сукня коротка а ніжки (Пушкин, пробач!)
білі й стрункі хоч віддавай у балет.
Й вірші в неї солодкі, мов той різдвяний калач.
А на моєму чолі напис: помер поет.

***
На кожному стовпі закріплений був рупор.
По стіні піднімалася, чіпляючися, лоза.
Без хреста залишився золочений церковний купол.
Стояло спекотне літо. Збиралась гроза.
Ріки впадали у море, люди впадали у ступор,
працювали до ночі, голосували за.

Та мало що на світі зроблено зло й невміло
Не згадати, що в голову дітям народів спало.
Але Сонце було світило і яскраво світило.
А місто тьмяніло і руйнувалося, перетворюючи село.
Поруч з котом в мішку успішно ховалося шило.
З вереском впивалося в дошку електричне свердло.

Все одно дошка гробова, що обита крепом,
або дошка пошани на якій всі заодно.
Життя пахло палим листям і підгнилим совдепом.
Розпливалося на мапі червона пляма кров чи лайно.
Я жив у світі прокуреному подібному недотепам.
Я пірнав в ластах і масці і бачив морське дно.

Там повзали раки-відлюдники в .обладунках залізних кришок
Жовті крабики заривалися в донний пісок.
Бички посеред каміння шукали собі затишок.
Наливали томатний сік - на дні волосок..
Плакати на стінах обіцяли мир і надлишок.
Щастя на горизонті. Залишився останній кидок.

Залишився стандартний набір спогадів низьких.
Як паспорт отримувал. .Як від армії втік
Головне було не робити рухів занадто різких.
А то страшна коза-дереза вдарить тебе у бік.
Добре, що нам дарували ляльок майже повій паризьких,
а ляльки вміли заплющити очі, не опустивши повік..

***
Чекаю на воскресіння мертвих. Не вірю, а як по-слов'янськи? - чаю.
Часто мрію, як мертвий - мертвих рідних я зустрічаю.
Катер причалив до хмари, і, повернена втрата! -
бачу на трапі в костюмі чесучовому свого тата.
Поруч з татом - мама. Катер білий, назва - "Отрада".
Мама сміється - здається, чомусь вона рада.
Ясно - чому: зустрічі після довгої тої розлуки.
Нарешті вони з'єднують мертві руки.
Мертві, але живі, теплі, як в дитинстві моєму, знову.
Нарешті вони будуть здатні перекинутися словом.
Я теж виросту, буду мертвим, піду до причалу - так воно склалось:
До білого катеру. Всі приходять туди, де все починалось -
не схиляючись й холодія, розпрямляючись в вічне буття
знаходячи зір, пристрасть й тепло,що втрачені за життя.

***
Ні, ніколи не зможу я розмовляти на мові,
як дитина, якої мати співала колись колискову.
Бо нема у моєму серці української крові,
й неспроможий старий народитися знову.

Я не буду кохати, як парубок, що біля тину
цілував дівчину в намисті з коралів або бурштину,
та чому ж ти зітхаєш, душе моя бідна?
бо не знаєш тієї мови, яка в тебе рідна.

бо не маєш на полиці єврейську книгу сімейну,
тільки й можеш промовити, барух ата Адонай єлехейну,
чи вісгадал вісгадаш шамрей раба, так починається кадиш,
й насправді долю таку й ворогу не порадиш.

Так,я нащадок шинкарів, лікарів та рабинів,
арендаторів, володарів майстерень та млинів,
та спадщину ту занедбали дидусі мої та бабусі,
й часи були нещадні у своєму хибкому русі,
бо якщо шукаєш Бога, то знайдеш Його у Ісусі.

Так чому ж ти сумуєш, душе,чому бентежися всує?
Чи й насправді ти серед тих, хто в пекло прямує?
чи насправді жити тобі до кінця у відчаї,
чи найсправді єврейскої крові у серці не вистачає?

То ж зійди, зійди, місяцю, мов млиновеє коло.
Не дивися, душе, на те, що коїться нині навколо.