12 лет

[borkhers]

Когда-нибудь, когда не станет нас ,
вернее, после нас, на нашем месте.
Возникнет тоже что-нибудь такое ,
Чему любой, нас знавший, ужаснется ,
Но знавших нас не будет слишком много .


здесь статья о Иосифе Бродском, написанная в прошлом году.

Comments

[borkhers.livejournal.com]

Гарний переклад! Дякую!

[godot-waiter.livejournal.com]

Дякую вам навзаєм - за статтю, завдяки якій ваш Бродський став моїм Бродським

[godot-waiter.livejournal.com]

Мені, бруклинатору, наразі ближче це послання Лікомедові, на Скірос:

Я покидаю місто, як Тезей –
свій лабіринт, залúшивши смердіти
труп Мінотавра, й хтиву Аріадну –
в обіймах Вакха.
Ось вона, звитяга!
Апофеоз подвижництва. Господь
якраз тоді влаштовує нам зустріч,
коли, завершивши усі нагальні справи
й узявши здобич, сунем пустирем,
навіки покидаючи цей край,
щоб більше вже сюди не повертатись.
Бо, зрештою, убивство є убивство.
І смертні мусять битися із монстром.
Та хто сказав, що вúродки безсмертні?
Отож, щоб ми не вміли й уявити
себе відмінними від тих, кого здолали,
Бог відбирає в нас винагороду,
звичайно, потай від святкової юрби,
й велить мовчати. Й ми ідемо геть.

Тепер уже насправді – назавжди.
Людина, звісно, може повернутись
на місце свого злочину, натомість
на місце упослідження – ніколи.
І в цьому пункті плани Божествá
і наше відчуття його зневаги
збігаються настільки абсолютно,
що за спиною зостаються: ніч,
смердючий звір і тріумфальний натовп,
вогні, будинки. Вакх на пустирі
навпомацки голубить Аріадну.

Коли-небудь я мушу повернутись…
Назад. Домíв. До рідного порогу.
Проляже шлях мій через це містечко.
Дай, Боже, щоб з собою я не мав
двосічного меча, оскільки місто
звичайно починається для тих,
хто в ньому мешкає, з майдану
і ратуші.
А для мандрівця – з околиць.

[borkhers.livejournal.com]

Що ж, будемо дружити! Цей переклад теж гарний, але ж менi трохи сумно, що дiти нашi будуть читати Бродського у перекладi, якщо взагалi будуть щось читати...

[godot-waiter.livejournal.com]

Я собі гадаю, що Бродський насправді - занадто наш. Мабуть, наступні покоління не розумітимуть принаймні половини з того, про що йому йшлося... І, на жаль, це не залежить від мови, якою вони його читатимуть. Перефразовуючи, "иное, милые, тысячелетье на дворе..."

[borkhers.livejournal.com]

Так, не залежить. За якесь десятирччя наша цiвiлiзацiя пiшла на дно що та Антлантида.

[godot-waiter.livejournal.com]

Якби вона просто пішла на дно, то це було б іще півбіди. Зрештою, майбутні делоські дайвери мали б за чим пірнати! 8-)))
Натомість, мені здається, що вона просто розчинилася у так званому "поживному розчині" жлобалізації - і на те нема ради!

[borkhers.livejournal.com]

Та й кулемета нема...

[godot-waiter.livejournal.com]

"Слово, чому ти не твердая криця?" 8-))

[yuzhanka58.livejournal.com]

А можно высказаться "маленькому человеку"? )))
Бродский для меня вроде спасательного круга в этой жизни...уже много лет...
Я еще мало читала Ваших стихов, но с самого первого была поражена и счастлива...от этой внешней бесстрастности у меня сжимается горло..
Интонации Бродского очень сильны...но это никак не обесценивает Ваши стихи..возможно, так проявляет себя интеллект?...

[borkhers.livejournal.com]

Спасибо. Будем дружить. Вы правы, но наряду с интеллектом так проявляет себя система ценностей, как говорят психологи. Что интересно, а что - нет. Я никогда не отрицал влияния Бродского. И упоминание о некотором сродстве - прекрасный комплимент. Статья, я думаю, многое прояняет. :)