12 лет

[borkhers]

Когда-нибудь, когда не станет нас ,
вернее, после нас, на нашем месте.
Возникнет тоже что-нибудь такое ,
Чему любой, нас знавший, ужаснется ,
Но знавших нас не будет слишком много .


здесь статья о Иосифе Бродском, написанная в прошлом году.

Comments

[clicko.livejournal.com]

12 лет.

[godot-waiter.livejournal.com]

Тепер так мало греків в Ленінграді,
що ми поруйнувáли Грецьку церкву,
аби на вільній площі спорудити
концертний зал. В такій архітектурі
є щось від безнадійності. Хоча
концертний зал на тисячу осіб
не зовсім безнадійний: це ж бо храм,
і храм мистецтва. Хто у тому винен,
що ремесло вокальне більш поплáтне,
ніж хоругвú прабáтьківської віри?
Шкода лишень, що здáлеку тепер
ми будем бачити вже не нормальний купол,
а неподóбно плоский силует.
Стосовно ж неподобності пропорцій,
то чоловік залежить не від них,
а радше від пропорцій неподобства.

Я пам’ятаю, як її валили.
Була весна, і я тоді якраз
вчащáв в одне татарське посімéйство,
що мешкало поблизу. Я дивився
крізь їх вікно і бачив Грецьку церкву.
Все почалось з татарської розмови;
відтак в розмову втрутилися звуки,
які спочатку з мовою зливались,
але невдовзі заглушили все.
В садок церковний в’їхав екскаватор,
озброєний важким залізним ціпом.
І стіни стали стúха піддаватись.
Бо смішно не піддатися, якщо
ти – мур, а проти тебе – руйнівнúчий.

До того ж, екскаватор міг вважати
стіну предметом неживим, і, отже,
якоюсь мірою, собі подібним.
А в неживому світі зроду-віку
ніхто нікому здачі не дає.
Потóму в двір зігнали самоскиди,
бульдозери… І пізньої години
сидів я на руйновищі абсúди.
В проваллях олтаря стояла ніч.
І я – крізь чорні діри в олтарі –
дивився на прудку ходу трамваїв,
на вéрвицю пригаслих ліхтарів.
І те, що в церкві взагалі не стрінеш,
тепер я бачив через призму церкви.

Коли-небудь, коли не стане нас,
точніше – після нас, на нашім місці,
теж виникне щось зовсім недолáдне –
таке, що кожен, хто нас знав, жахнеться.
Втім, тих, хто знав нас, буде небагато.
Ось так, за давнім звичаєм, собаки
в старому місці задирають лапу.
Паркан знесли уже бознá-коли,
та їм, либонь, ввижається паркан.
Їх візії доповнюють реальність.
А мо’, земля той запах зберігає:
асфальту не здолати пéський запах.
І що їм цей потворний новобуд!
Для них тут сад, ну, скáзано вам, – сад!
А те, що очевидно для людей,
собак, здається, зовсім не обходить.
Оце і є так звана “псяча вірність”.
Якщо вже довелось мені всерйоз
про естафету поколінь завести мову,
то тільки в цю я вірю естафету.
Вірніше, в тих, хто відчуває запах.

Так мало нині в Ленінграді греків,
та й взагалі їх – поза Грецією – мало.
Принаймні, надто мало задля того,
щоб зберегти свої споруди віри.
А вірити у те, що ми будуєм,
ніхто їх не примушує. Одна,
напевно, справа націю хрестити,
а хрест нести – уже достóту інша.
У них одне покликання було.
Вони його здійснити не зуміли.
Неораним їх поле заросло.
“Сіячу, бережи свою соху,
ми знаємо, коли нам колоситись”.
Вони свою соху не впильнували.

Я серед ночі дúвлюсь у вікно
і думаю про те, куди ж зайшли ми?
Від чого ми сьогодні більш далекі:
від православності, а чи від еллінізму?
До чого ми близькі? І що там, у майбутнім?
Чи не судилась нам тепер інакша ера?
Яку ми справу спільною назвемо?
І що у жертву їй принести мусим?

[borkhers.livejournal.com]

Гарний переклад! Дякую!

[godot-waiter.livejournal.com]

Дякую вам навзаєм - за статтю, завдяки якій ваш Бродський став моїм Бродським

[godot-waiter.livejournal.com]

Мені, бруклинатору, наразі ближче це послання Лікомедові, на Скірос:

Я покидаю місто, як Тезей –
свій лабіринт, залúшивши смердіти
труп Мінотавра, й хтиву Аріадну –
в обіймах Вакха.
Ось вона, звитяга!
Апофеоз подвижництва. Господь
якраз тоді влаштовує нам зустріч,
коли, завершивши усі нагальні справи
й узявши здобич, сунем пустирем,
навіки покидаючи цей край,
щоб більше вже сюди не повертатись.
Бо, зрештою, убивство є убивство.
І смертні мусять битися із монстром.
Та хто сказав, що вúродки безсмертні?
Отож, щоб ми не вміли й уявити
себе відмінними від тих, кого здолали,
Бог відбирає в нас винагороду,
звичайно, потай від святкової юрби,
й велить мовчати. Й ми ідемо геть.

Тепер уже насправді – назавжди.
Людина, звісно, може повернутись
на місце свого злочину, натомість
на місце упослідження – ніколи.
І в цьому пункті плани Божествá
і наше відчуття його зневаги
збігаються настільки абсолютно,
що за спиною зостаються: ніч,
смердючий звір і тріумфальний натовп,
вогні, будинки. Вакх на пустирі
навпомацки голубить Аріадну.

Коли-небудь я мушу повернутись…
Назад. Домíв. До рідного порогу.
Проляже шлях мій через це містечко.
Дай, Боже, щоб з собою я не мав
двосічного меча, оскільки місто
звичайно починається для тих,
хто в ньому мешкає, з майдану
і ратуші.
А для мандрівця – з околиць.

[borkhers.livejournal.com]

Що ж, будемо дружити! Цей переклад теж гарний, але ж менi трохи сумно, що дiти нашi будуть читати Бродського у перекладi, якщо взагалi будуть щось читати...

[godot-waiter.livejournal.com]

Я собі гадаю, що Бродський насправді - занадто наш. Мабуть, наступні покоління не розумітимуть принаймні половини з того, про що йому йшлося... І, на жаль, це не залежить від мови, якою вони його читатимуть. Перефразовуючи, "иное, милые, тысячелетье на дворе..."

[borkhers.livejournal.com]

Так, не залежить. За якесь десятирччя наша цiвiлiзацiя пiшла на дно що та Антлантида.

[godot-waiter.livejournal.com]

Якби вона просто пішла на дно, то це було б іще півбіди. Зрештою, майбутні делоські дайвери мали б за чим пірнати! 8-)))
Натомість, мені здається, що вона просто розчинилася у так званому "поживному розчині" жлобалізації - і на те нема ради!

[borkhers.livejournal.com]

Та й кулемета нема...

[godot-waiter.livejournal.com]

"Слово, чому ти не твердая криця?" 8-))

[yuzhanka58.livejournal.com]

А можно высказаться "маленькому человеку"? )))
Бродский для меня вроде спасательного круга в этой жизни...уже много лет...
Я еще мало читала Ваших стихов, но с самого первого была поражена и счастлива...от этой внешней бесстрастности у меня сжимается горло..
Интонации Бродского очень сильны...но это никак не обесценивает Ваши стихи..возможно, так проявляет себя интеллект?...

[borkhers.livejournal.com]

Спасибо. Будем дружить. Вы правы, но наряду с интеллектом так проявляет себя система ценностей, как говорят психологи. Что интересно, а что - нет. Я никогда не отрицал влияния Бродского. И упоминание о некотором сродстве - прекрасный комплимент. Статья, я думаю, многое прояняет. :)

[ctalker.livejournal.com]

иосиф александрович вас любит)

[borkhers.livejournal.com]

Надеюсь! Спасибо....

[ctalker.livejournal.com]

ой_ой_ой!у вас котейка! как зовут?

[mishajedi.livejournal.com]

Замечательная статья. Хотелось бы сказать больше, да нет слов.

[borkhers.livejournal.com]

Спасибо!

[borkhers.livejournal.com]

Ах Миша, какой же я ротозей! :) привет Леониду!

[mishajedi.livejournal.com]

обязательно :)

[lesgustoy.livejournal.com]

прочёл статью. интересно. спсб
а разве иосиф первый не мандельштам?

[borkhers.livejournal.com]

Первый. Но Осип.:)

[lesgustoy.livejournal.com]

осип это эвфемизм

[sizykh.livejournal.com]

Я, тоже, временами думаю, что: как некогда Моцарт убил своими произведениями будущее музыки, та и И.А. своими стихами грохнул поэзию. Но потом, все-таки, приходит в голову, что появилась синкопа и вместе с нею джаз. Поэтому, я верю, что все продолжается, на новом параллельном плане - не хуже чем... главное - кто играет.

статью скачал - хочу перечитать не торопясь.

P.S.
Поздравляю Вас с новой книгой! Она, кажется, в Н.Л.О. вышла? Дойдет ли до Иркутска? - вот в чем вопрос.

С уважением
Андрей

[borkhers.livejournal.com]

Верю, что дойдет... Спасибо, Андрей! Бродский не грохнул поэзию, но очень затруднил жизнь поэтам. Простить это трудно, понятное дело... %)

[sizykh.livejournal.com]

Будем надеяться и искать.

Статью, прочитал. Очень понравилась. Особенно - классификация маразма по поводу наследия И.А.. Что я успел заметить за три года, в течении которых делаю попытки понять и научиться - дегенераты ищут оправдание своей беспомощности в поиске очередного врага, а умные люди пишут и получают удовольствие, вспоминая Бродского, лишь ,когда тянет его почитать в очередной раз. Вся эта чушь с обвинениями И.А., как поэта в нерусскости, от чувства собственной неполноценности и внутреннего раболепия этих обвинителей перед кем-то, кто неизмеримо больше, выше и свободней (власть, авторитет, ум), но при этом, его принято поносить, еще аж при прежних Советских властях. Как же, не попинать мертвого льва?

Спасибо Борис, что включили меня в свою френдленту. Надеюсь, что иногда пожурите по дружбе :))

[pipa-surinamska.livejournal.com]

Статья замечательная.

[borkhers.livejournal.com]

Спасибо! Скачал себе замечательню фотографию надгробья, которую Вы запостили.

[kava-bata.livejournal.com]

проясните вопрос) -

http://sentjao.livejournal.com/191919.html?thread=4333231#t4333231

[clicko.livejournal.com]

у меня во френдленте 3 (три) упоминания про эту дату... мне кажется, в прошлом году было больше... впрочем, я и сама молчу. Я была очень счастлива утром, увидев Вас.
Почему-то не хочется цитировать, а в прошлом году - хотелось.
Поступлю как partr:
http://clicko.livejournal.com/10958.html