там и тогда

чи виключать з партії - насолода серед насолод.
чи оберуть в профком, чи здадуть в утиль,
краще манекеном в ательє дерибасівських мод,
смирно стояти, демонструючи людям одеський стиль.

2.

На підвіконні під фіранкою сумно сидять коти.
У молодого рабина
вмирає дружина.
Рабин говорить: мені не знайти дружину краще, ніж ти,
а до тебе подібна
мені не потрібна.

А ти мені теж не потрібний, бо це хвилина остання -
думає Ріва, - пробив мій смертний час.
Що останній подих? Це - гірке зітхання,
або - зітхання полегшення, все залежить від нас.

3.

Якщо мене з'їсть дідько, то вихід один - чорт в штани наклав., .
І людина кихкоче, як ніби йому показали зад,
anus mundi. По Чорному морю пливе біленький пароплав.
Опера до вулиці Леніна звертає красивий фасад.

А поки що виходу два - чи буде війна чи ні,
як війна то виходу два - дві великих біди.
Фіма виходить з вбиральні - Ти вимкнув світло? Відповідай мені!
А Фіма хотів його вимкнути, але не зумів, як завжди.

Вернемся к пляжу - он сейчас пустынен,
гуляет пса хозяин в телогрейке.
Короткий зимний день почти невинен.
Продрогший кот ютится на скамейке.
И чайки продвигаются вдоль кромки
в дневной туман, вечерние потемки.

До Рождества нам всем ходить во мраке,
глотая сырость, слыша шум прибоя.
Как человек, привязанный к собаке,
мы все идем, других не беспокоя.
Не видно на углах убитых елок,
но все равно - путь к празднику недолог.

Морской прибой - накат, откат, но все же
есть в этом нечто чуждое, похоже,
как в ходиках зубчатые колеса,
и в небесах витает знак вопроса.
Тревога и уныние в народе,
но жизнь идет и праздник на подходе.

***

В каком зерцале ни покажись, ни
лови во взглядах жалость, что ты еще на ходу,
последний месяц в году похож на последние годы жизни,
или, может, последние годы жизни похожи на последний месяц в году.

Їх чекає Нью Йорк. Мене -місцева праця і втома.
Вони від'їжджають. Я залишаюся вдома.
Пусті магазини. Темне, холодне місто.
Праця подібна на книжку без усякого змісту.
Надії пусті. Сон, глибокий, як кома.

Нещасливий шлюб. Неслухняні діти.
Всі знають, що містом керують бандити.
Водій таксі питає - ти за чеченців чи за Карабаса.
Контрабанда вже має титул великого контрабасу.
Мене не вбили, бо ніхто не хотів мене вбити.

Батьки померли.Ми у мовчазному горі.
Танкер майже на пляжі - перекинувся в морі.
Все спілкування - соціальні мережі.
Забудова міста. Зруйнування. Пожежі.
А колись було повітря свіжим. А хвилі були прозорі.

***
день хилиться до вечора втомився кожен квартал
спека спадає як з жінки після ванни халат
величезні сходи впираються в п'єдестал
на якому герцог в тозі добре що він без лат

Да конечно - тут дело случая,
и не всякий пожар - поджог.
Но страшна разруха ползучая.
подползет - так избави Бог!
Что ей совесть и чувство долга.
Что ей страны и города.
Здесь она прописалась надолго,
хоть надеюсь - не навсегда.

Поговорки

Красно яблоко, да черно внутри.
Не смоешь кровь, сколько руки не три.
Раздавишь вошь, а сам - для чего живешь?
Пропади все пропадом - остальное - огнем гори.
Ножками топ-топ-топ, после нас- хоть потоп.
С нами - Бог, Он не слишком строг.
В чистом поле - лох, что чертополох.
Человек на холме не в своем уме.
Да и мы поем о чужом своем.
На чужой роток есть кляпов пяток.
Не погибнув не прорастет зерно.
Красно яблоко, да внутри - черно.

бо яка ж то слава нині,
зри на зраду в Україні,
зри на вояків полеглих,
зри на нас, людей підлеглих,
зри на кріпаків в полоні,
зри на злодіїв в законі.
зри на розум наш в неволі,
на лани широкополі.

"о Израиль! Гидры звера
коль велика в оном мера"

коли міра невелика
володар вважай каліка
як почує слово враже
нічого тому не скаже
спить у шапці з бубенцями
не прийде ніяк до тями

"ныне скипетр и держава
утро вставши худа слава"

ой яка то в світі слава
непорядна та лукава
де підніжка де підстава
хоч нетверда та яскрава
зібрались до купи злидні
хоч важки а наші рідні

"пробождае сердце сквозе
руце связаны и нозе"

ой дзвонять мої кайдани,
ой шумлять мої майдани
спите вічним сном герої
розбігайтесь думи мої
по реальності шаленій
як по лучці по зеленій

"Смейся паяц!" - что же ты не смеешься?
Хуже нет разборок, чем когда разбирает смех.
Все равно вечной памяти на каждого не напасешься.
Иное дело - забвение. Тут места хватит на всех.

28.11.

Надвигается с моря облачная громада.
Деревья празднуют завершение листопада.
Христиане - начало Рождественского поста.
Что же ты лежишь, словно снятый с креста,
персонаж нуждающегося в подмалевке холста,
работы весьма неудачного художника ренессанса,
в состояньи клинической смерти или вечного транса,
в котором узнают скорее нищего, чем Христа.
Хорошо быть не узнанным, или непризнанным всюду, кроме
узкого круга домашних. В валерианке и броме
найти покой, о котором мечтал поэт
слишком уж смуглый, кудрявый, не слишком влюбленный,
от ветра с моря - вкус на губах соленый,
и вечерний туман покрывает вечерний свет.
Человек не приходит в мир, его удаляют из лона,
отдают под власть осеннего небосклона,
холодного ветра, режима холодной страны,
начальства мелкого - бухгалтера, управдома,
часовых механизмов - ходиков, метронома,
открыто окно и жилы отворены.

Йшли в дві шеренги, зупинялися, кидали
каміння один в одного, і з криками розбігалися
в різні боки, немов хто гнався за нами.
Це було не дуже хоробро, не дуже красиво,
не надто розумно, але це було, саме так,
як інші наші вчинки - войовниче дитинство.

Але що дивно - за весь цей час ніхто жодного разу
ні в кого не влучив, видно, ангели справді нас зберігали,
ні чорних прапорів з черепами, ні каменів не боялися,
сміялися, аплодували білими крилами, встигаючи камені
перехопити на льоту, але ж і справді,
жоден з цих каменів не впав на землю.

Але ми були занадто малі, щоб з цього здивуватися.